Темна синя вода. Потік. Радій Радутний

Читать онлайн.
Название Темна синя вода. Потік
Автор произведения Радій Радутний
Жанр Историческая фантастика
Серия Темна синя вода
Издательство Историческая фантастика
Год выпуска 2018
isbn 978-966-03-8225-1



Скачать книгу

нічим – ліски, поля, битий шлях. На пейзажах Юрія Пацана воно гарно, дуже гарно… а у житті не дуже, бо пісок на зубах. Недаремно ковбої вигадали хустки, аби запинати морди. І дихати легше, й грабувати диліжанси допомагає.

      – Так от, – насолодився маленьким тріумфом Ігор й продовжив: – Підганяйла з батогом таки за борт, згоден, а яничарів посадили на весли. Постало питання – а далі куди? Юрію, ти б куди галеру направив?

      Я мало не ляпнув: «Додому!», але вже був навчений, і трохи подумав. Осяяло.

      – А де все це відбувалося?

      – Десь під Венецією. В Адріатичному морі, отже.

      Довелось прикидати маршрут. На перший погляд виходило два варіанти – з боями через Босфор і Дарданелли, або розділитись і малою групою через Болгарію та Молдову. Тьху чорт, яка Болгарія, яка Молдова, там же зараз турки!

      Отже, в першому випадку потоплять, в другому повісять або на палю посадять. Тут від сідла дупа болить, як наче нею чорти топталися, а від палі, мабуть, болючіше.

      – Ну… – сказав я, так і не вигадавши розумного варіанта.

      – От і Сулима, мабуть, понýкав-понýкав, а потім обрав таки правильну лінію поведінки, й привів корабель – куди б ви думали? – До Риму.

      Я офігів.

      Римляни, мабуть, теж. А особливо офігів Римський Папа, до якого Сулима пробився на аудієнцію.

      – …і тоді, на знак видатних заслуг, Папа нагородив Сулиму золотою медаллю з власним портретом.

      – Краще б грошима дав, – буркнув я, і виявилось, що знов дурницю.

      – …Сулима, повернувшись з католицької Італії, затримався в католицькій Польщі…

      Не знаю як, але Ігор примудрився двічі підкреслити інтонацією слово «католицькій». Мабуть, натякав, що в католицькій країні папська медаль щось та значить.

      Так і виявилось. Героїчний мореплавець примудрився монетаризувати репутацію значно потужніше, аніж можливу торбу грошей від Папи. Очолив ще кілька морських піратських, вибачте, військових походів, вибився у гетьмани, а після звільнення на пенсію став управителем якогось магната.

      – …і де б ви думали? – ефектно закінчив Ігор. – Якраз там, куди нас чорти несуть, цебто, Альберт веде. В Переяславі.

      Я лише головою покрутив. Оце так біографія в чоловіка.

      – А далі що? – жадібно спитав Іван, мабуть, приміряючи долю героя на себе. – Награбував, мабуть, добра та їв-пивне тужив, ще й нічого не робив?

      От що мене регулярно дивує в людях пролетарського складу характера – так це мрія нічого не робити. Нудно ж. Страшенно нудно, тяжко, тіло навантаження просить, мізки думок, а руки праці. Але ні. Сидять, якщо можна сидіти. Нічого не роблять.

      Один вахтер якось при мені мрійливо промовив:

      – Оце до вечора телевізор подивлюсь, ніч пересплю, вранці додому – і теж дурня валятиму!

      Мабуть, похвалився. Мабуть, думав, що йому заздрити буду, але я лише мовчки поспівчував.

      Навряд чи дядько з такою біографією тільки їв би та пив.

      Так і виявилось.

      – Потім Сулима взяв порт Азов. Ага, той самий Азов, який Петро Перший