З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя. Коллектив авторов

розгубите ту землю,

      Що придбали вам батьки,

      І тинятиметесь всюди,

      Як вигнанці й жебраки».

      Та недовго пам’ятали

      Діти мудрий заповіт,

      А нащадки Ярослава

      Осміяли на весь світ…

      Олег Ольжич (Олег Олександрович Кандиба)

      1907 (м. Житомир) – 1944 (концтабір Заксенгаузен)

      Державу не твориться в будучині[19]

      із циклу «Незнаному воякові»

      Державу не твориться в будучині,

      Державу будується нині.

      Це люди на сталь перекуті в огні,

      Це люди, як брили каміння.

      Не втішені власники пенсій і рент,

      Тендітні квітки пансіонів,

      Хто кров’ю і волею сціпить в цемент

      Безвладний пісок міліонів.

      Був час над усе легковажних гадок —

      Імпреза і знову імпреза —

      Коли заблищав по ріллі Городок

      Безжалісним холодом леза.

      Суспільносте блідо-рожевих півслів,

      Гурра – наукової бздури,

      Огрядно – тупих патріотів-послів

      І всіх ювілятів культури!

      Ці стріли безумні ударом бича

      По рабському виді твоєму,

      В просвіти і пасіки стрільно влуча,

      В рожеві лаштунки едему.

      Хвала ж Тобі, Ти, що в рішаючий час

      Все маєш духовного гарту

      На стіл побойовища кинути нас

      Тверезо, без жалю, як карту.

      О, вір, у відваги ясне багаття,

      І скинеш, як порвану лаху,

      І слабість, і сумнів, і марність життя,

      Коли ти не відаєш страху.

      І так тебе хміль наливає ущерть

      І так опановує тіло,

      Що входить твоя упокорена смерть,

      Як служка, бентежно-несміло.

      О націє, дужа і вічна, як Бог[20]

      із циклу «Незнаному воякові»

      О, Націє, дужа і вічна, як Бог, —

      Не це покоління холопів, —

      Хто злото знеславить твоїх перемог

      При Корсуні і Конотопі?

      О, Націє, що над добро і над зло,

      Над долю і ласку, і кару,

      Поставила тих, що їх сотні лягло

      У дні незабуті Базару.

      Товаришу, ти, чиє тіло вжила

      Рішуча рука, як штилета.

      Тремтять молоді і здорові тіла,

      І зводяться крила до лету.

      І ми будем гідні не слави й похвал,

      Учинку, що горами руха!

      Ґранати, петарди, живий арсенал

      Із плоті розкутого духа.

      О, думка, що тіло без жалю руба,

      Що очі й уста твої сушить.

      Архангельська срібноголоса труба

      Гремить крізь простори і душі.

      І мертві встають, і шукають хреста,

      Їх очі розчахнуто-тьмяні.

      Встають, наче поросль, струнка і густа, —

      Страшне покоління титанів.

      Твій крик металевий у інші серця,

      Що квітами квітнуть у глуші:

      Убийте в гадках своїх матір-отця,

      Залізом випалюйте душі.

      О, вірте, всі мури земного

19

Не входить у шкільну програму.

20

Не входить у шкільну програму.