З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя. Коллектив авторов

з туману,

      Кому – перса дівочі,

      кому – смерть серед ночі,

      Щоб тебе доля побила,

      а Кирилові, прости Господи, – крила).

      Жінка голосила: «Люди як люди.

      Їм доля маслом губи змастила.

      Кому – валянки,

      кому – мед од простуди,

      Кому – жом у господу,

      а цьому гаспиду,

      прости Господи, – крила?!»

      Так Кирило до тями брів,

      І, щоб мати якусь свободу,

      Сокиру бруском задобрив,

      І крила обтяв об колоду.

      Та коли захлинались сичі,

      Насміхалися зорі з Кирила,

      І, пробивши сорочку вночі,

      Знов кипіли пружинисті крила.

      Так Кирило з сокирою жив,

      На крилах навіть розжився —

      Крилами хату вшив,

      Крилами обгородився.

      А ті крила розкрали поети,

      Щоб їх муза була небезкрила,

      На ті крила молились естети,

      І снилося небо порубаним крилам.

      (Кому – нові ворота,

      кому – ширшого рота,

      Кому – сонце в кишеню,

      кому – дулю дешеву,

      Щоб тебе доля побила,

      а Кирилові – не пощастить же

      отак чоловікові! – крила).

      Балада про соняшник[7]

      В соняшника були руки і ноги,

       Було тіло, шорстке і зелене.

       Він бігав наввипередки з вітром,

       Він вилазив на грушу,

       і рвав у пазуху гнилиці,

       І купався коло млина, і лежав у піску,

       І стріляв горобців з рогатки.

      Він стрибав на одній нозі,

       Щоб вилити з вуха воду,

       І раптом побачив сонце,

      Красиве засмагле сонце, —

      В золотих переливах кучерів,

       У червоній сорочці навипуск,

       Що їхало на велосипеді,

       Обминаючи хмари на небі…

       І застиг він на роки й століття

      В золотому німому захопленні:

      – Дайте покататися, дядьку!

      А ні, то візьміть хоч на раму.

      Дядьку, хіба вам шкода?!

      Поезіє, сонце моє оранжеве!

      Щомиті якийсь хлопчисько

      Відкриває тебе для себе,

      Щоб стати навіки соняшником.

      Балада про вузлики[8]

      Була колись у мене баба Корупчиха,

      Мені і досі її руки світять.

      Була баба Корупчиха темна, неграмотна,

      Мені і досі її руки світять.

      Пекла баба Корупчиха пироги з калиною,

      Мені і досі світ без неї темний.

      Хто був голодний – приходив до Корупчихи,

      Вона кожного вузликом наділяла.

      Хто був холодний – грівся у Корупчихи

      І виносив од леї вузлик у пазусі.

      Хто був безсовісний, той лишався безсовісним,

      А вона кожного вузликом наділяла.

      Як насняться мені сни чорнюші —

      Прийде Корупчиха, розв’яже вузлик,

      Як насняться мені сни солодкі з калиною,

      Прийде Корупчиха, зав’яже їх у вузлик.

      Дуже журиться баба Корупчиха в могилі,

      Руки їй склали, не може зав’язати вузлика.

      Я не вірю у

7

Програма 11-го класу.

8

Програма 11-го класу (додатково).