З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя. Коллектив авторов

пісні у кожній, у думі,

      в дитячий усмішці, в дівочих очах

      і в стягів багряному шумі…

      Як та купина, що горить – не згора,

      живе у стежках, у дібровах,

      у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

      і в хмарах отих пурпурових,

      в грому канонад, що розвіяли в прах

      чужинців в зелених мундирах,

      в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях

      до весен і світлих, і щирих.

      Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

       і сльози, і все до загину…

      Не можна любити народів других,

      коли ти не любиш Вкраїну!..

      Дівчино! Як небо її голубе,

      люби її кожну хвилину.

      Коханий любить не захоче тебе,

      коли ти не любиш Вкраїну…

      Любіть у труді, у коханні, у бою,

      як пісню, що лине зорею…

      Всім серцем любіть Україну свою —

      і вічні ми будемо з нею!

      Сад[38]

      В огні нестримної навали

      рубали, різали наш сад…

      А ми дивилися назад

      і за минулим сумували…

      Руками власними тюрму

      творили ми собі одвічну…

      О будьте прокляті, – кому

      назад повернуте обличчя!

      Кати нас брали на штики

      за слово, правдою повите…

      Ви ж розумієте?! Віки

      не знали ми, чиї ми діти!..

      Хтось застромив у серце шило

      в чеканні марному весни…

      В саду розкішному лишились

      одні пеньки та бур’яни.

      Кати на струни наші жили

      тягли із рук, як сон, блідих…

      І з нас співців собі купили,

      щоб грали їм на струнах тих.

      Ми йшли кривавими стежками,

      нам тільки снився волі гук.

      І похоронно над полями

      кричав і плакав чорний крук…

      Він нам кричав про волі гнів,

      щоб ми повстали, захотіли!..

      Й кривавий дзюб об струни-жили

      в безкраїм розпачі точив…

      Коли ж приходили раби

      володарям на струнах грати,

      серця не тисло від журби

      і не обурювали грати…

      А струни плакали… Не в бій —

      вони нас кликали в утому…

      Та от прийшов співець новий

      і в струни вдарив по-новому.

      І ми здригнули!.. Душі громом

      залив музичний буревій,

      що мчав, мов рокоти ріки,

      що рвався вдаль крізь піну шалу!

      І розцвіли старі пеньки,

      і бур’яни травою стали…

      Це вдень було, коли той спів

      так схвилював серця всім хорі…

      А уночі вже сад шумів

      і крізь гілля сміялись зорі…

      Так несподівано і скоро

      наш сад постав і зашумів…

      Його рубали, а він ріс!

      На місці зрубаного дуба

      росли нові!.. І навіть хмиз

      угору дерся!.. Краю любий!..

      Ми дочекалися весни,

      ми вже підходимо до брами!..

      Це ти той сад, о краю мій,

      колись порубаний катами!..

      Над золотими берегами

      ти

38

Програма 8-го класу.