З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя. Коллектив авторов

руського царя горніться!»

      Москві відданий генерал,

      Вкраїни зрікшися, мов секти,

      і, враз окресливши криву,

      перед державцем у проекті

      схилив бунчук і булаву.

      І під вагою колісниці

      московської, під крик і свист

      юрби, при виблисках зірниці

      ламається тоненький міст.

      Забудь, гетьмане, сан високий!

      Настануть безтривожні дні,

      і ти пізнаєш мудрий спокій

      в ясній ванзейській тишині.

      Як сріблом час позначить скроні, —

      дійшовши світлих верховин,

      суддя ти станеш безсторонній

      і України вірний син.

      Віків минулих божевілля

      набуде тон картин Доре,

      і жартівливість водевіля

      трагічну барву прибере.

      Історія відміни любить.

      Щоб не урвався нам терпець,

      гримлять її веселі труби,

      що дії другій вже кінець.

      Завіса падає додолу,

      завіса вгору знов іде:

      нове накреслюючи коло,

      хтось інший натовпи веде.

      І коли закрутить непогода

      І мене підхопить, мов піщину,

      Хай несуть мене бурхливі води

      Від пориву до самого чину!

      Радість[44]

      Ой, не знаю, що то за причина —

      Переходжу обережно вулицю,

      І весь час до мене радість тулиться,

      Як безжурний вітрогон-xлопчина.

      До міського руху ми не звикли,

      А хлопчина рветься, як метелиця,

      Ніби поле перед нами стелиться,

      Ніби зникли авта й мотоцикли.

      І сама я на ногах не встою,

      Пролітаю між людьми похмурими,

      Козачка вдаряю попід мурами —

      Бо хлопчина не дає спокою!

      Сучасникам[45]

      «Не треба слів! Хай буде тільки діло!

      Його роби – спокійний і суворий,

      Не плутай душу у горіння тіла,

      Сховай свій біль. Зломи раптовий порив».

      Але для мене – у святім союзі:

      Душа і тіло, щастя з гострим болем.

      Мій біль бринить, зате коли сміюся,

      То сміх мій рветься джерелом на волю!

      Не лічу слів. Даю без міри ніжність.

      А може в цьому й є моя сміливість:

      Палити серце в хуртовині сніжній,

      Купати душу у холодній зливі.

      Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

      Та там, де треба, – я тверда й сувора.

      О, краю мій, моїх ясних привітів

      Не діставав від мене жодний ворог.

      Іван Якович Франко

      1856 (с. Нагуєвичі, Львівська область) – 1916 (м. Львів)

      Моя любов[46]

      Вона так гарна, сяє так

      Святою, чистою красою,

      І на лиці яріє знак

      Любові, щирості, спокою.

      Вона так гарна, а проте

      Так нещаслива, стільки лиха

      Знесла, що квилить лихо те

      В її кождіській пісні стиха.

      Її пізнавши, чи ж я міг

      Не

44

Не входить у шкільну програму.

45

Не входить у шкільну програму.

46

Програма 10-го класу (додатково).