Маклена Граса (збірник). Микола Куліш

з найчорніших «білих плям» в українській літературі. Та історія має свої закони.

      …Час невблаганний. Без сліду тонуть у ньому дрібниці й метушня, згасає шум і галас. Безліч великих і малих подій даленіють, проходять нескінченною низкою зайняті своїми справами люди, і на сцені лишаються тільки могутні постаті великих. Вони і творять культуру народу, промовляючи своє слово у драмі історії, режисером якої є вічність…

Андрій Кравченко

      97

      П’єса на чотири дії

      Дійові люди

      незаможні:

      Смик Сергій, голова сільради

      Панько, секретар

      Копистка

      Мусій

      Параска, його жінка

      Стоножка Іван

      Ганна, його жінка

      Вася, його син

      Дід Юхим, 105 років

      багатії:

      Гиря Гнат

      Лизя, його дочка

      Годований

      Дід з ціпком

      Черниці з монастиря

      Ларивон, глухонімий

      Гирин наймит і сторож при церкві

      Орина, старчиха

      Дія перша

1

      Запалила Ганна у печі. Стала, схилилась на комин, сумує:

      – Отакого наробили, що й варити нічого. Слобо́да!..

      А на лаві край віконця син Вася вчив грамоти сусіду Мусія Копистку:

      – Та не так, дядю Мусію, не так. Не о-си-а, а о-с-а, оса… Протягом треба – ооссаа… Копистка. Ооссиа…

      Ганна. Та киньте своє читання! В печінках уже сидить. Чуєте, чи вже позакладало?

      Копистка. Тр-р, мамашо!..

      Ганна. Люди сміються…

      Копистка. Бо дурні.

      Ганна. Годі, розумний!

      Копистка. І ти, мамашо, дурна.

      Ганна. Наробили слободи…

      Копистка. Дурна, як отой рогач… Ти чула, що казав Ленін? Тоді світ новий настане, як ми з тобою рихметики вивчимось…

      Ганна. Хай вона тобі сказиться!

      Копистка. Рихметики й усякої політики вивчимось, а тоді зладнаємо тобі таку піч, що сама варитиме, сама й пектиме…

      Ганна. Варнякай…

      Копистка. От тоді побачиш! Покрутиш гвинта, а воно… – ш-ш-ш! – борщ закипів, іще покрутиш – трах-тара-рах! – борщ на столі…

      Ганна. Варити он нічого! Голод заходить! (До сина.) Кинь, бо’гже, їй-бо, попалю всі твої книжки!

      Вася. Мамо! Ми люди темні, а я не хочу бути темним. Я не можу так… Тепер революція, і вчитися треба всім, всім…

      Копистка. І тобі, мамашо!

      Вася. I вам, мамо, вчитися треба, а не гарчати на мене раз у раз.

      Копистка (аж плеснув у долоні). Трах-тара-рах, резолюцію прийнято!

      Ганна. Ой лишечко! Так от що слобода наробила! Вже я гарчу, вже я собака…

      Вася. Та не собака, мамо!..

      Ганна.