Етюд у багряних тонах. Артур Конан Дойл

труп встиг задубіти. Ми перевернули його на спину, і коридорний підтвердив, що це той самий чоловік, який жив у них у готелі під ім’ям Джозефа Стенджерсона. Смерть настала від глибокого удару ножем у лівий бік; далебі, ніж зачепив серце. І тут виявилося найдивніше. Як гадаєте, що ми побачили над трупом?

      Перш ніж Голмс устиг відповісти, я відчув, що зараз почую щось страшне, й у мене шкірою забігали сироти.

      – Слово Rache, написане кров’ю, – видихнув Голмс.

      – Так отож.

      У голосі Лестрейда звучав забобонний страх.

      Ми помовчали. У діях невідомого вбивці була якась зловісна методичність, і від цього його злочини видавалися іще жахливішими. Мої нерви, які жодного разу не підводили на полях баталій, зараз затріпотіли.

      – Вбивцю бачили, – продовжував Лестрейд. – Хлопчик, який приносив молоко, йшов назад до молочника через провулок, куди виходить стайня, що позаду готелю. Він зауважив, що драбина, яка завжди лежала на землі, приставлена до вікна другого поверху готелю, а вікно відчинене навстіж. Відійшовши трохи, він озирнувся та побачив, що драбиною спускається якийсь чоловік. І спускався так спокійно, не криючись, що хлопчик сприйняв його за теслю або столяра, котрий працював у готелі. Хлопець не звернув особливої уваги на цього чоловіка, хоча у нього й промайнула думка, що так рано зазвичай ще не працюють. Він пригадує, що чоловік був високий на зріст, з червоною пикою та в довгому брунатному плащі. Він, мабуть, пішов із кімнати не відразу після вбивства, сполоснув руки в мийниці з водою та ретельно витер ніж об простирадло, на якому залишилися плями крові.

      Я поглянув на Голмса – опис вбивці точнісінько збігався з його гіпотезою. Однак обличчя мого приятеля не показувало ні радощів, ні задоволення.

      – Ви не знайшли в кімнаті нічого такого, що могло б навести на слід убивці? – спитав він.

      – Нічого. У Стенджерсона в кишені був гаманець Дреббера, але тут немає нічого дивного: Стенджерсон завжди за нього платив. У гаманці вісімдесят фунтів із дріб’язком, і, вочевидь, звідти нічого не взяли. Не знаю, які мотиви цих дивних злочинів, лишень не грабунок. У кишенях убитого не виявили ніяких документів або записок, крім телеграми з Клівленда, отриманої з місяць тому. Її текст – «Дж. Г. в Європі». Підпису в телеграмі не було.

      – І більше нічого? – поцікавився Голмс.

      – Нічого істотного. На ліжку лежав покинутий роман, який Стенджерсон читав на ніч замість снодійного, а на кріслі поруч – люлька мерця. На столі стояла склянка з водою, на підвіконні – коробочка для ліків, а в ній – дві пігулки.

      З радісним вигуком Шерлок Голмс схопився на ноги.

      – Остання ланка! – вигукнув він. – Тепер усе зрозуміло! Обидва детективи витріщилися на нього.

      – Зараз у моїх руках усі нитки цього заплутаного клубочка, – впевнено заявив мій приятель. – Звісно, ще бракує певних деталей, але ланцюг подій, починаючи з тієї миті, як Дреббер розійшовся зі Стенджерсоном на вокзалі, й аж до того, як ви знайшли труп самого Стенджерсона,