Потоп. Том III. Генрик Сенкевич

вчинився рух і всі пішли на майдан між наметами, на якому вже були розставлені столи. Пан Сапєгa виступив на честь пана Чарнецькогo, як король. Стіл, за який посадили каштеляна, був накритий шведськими стягами. Меди та вина лилися з джбанів, аж обоє вождів вже наприкінці добряче захмеліли. Не бракувало веселощів, жартів, тостів, гомону, та й погода була чудова, і сонце на подив зігрівало, і лише вечірня прохолода віднадила нарешті бенкетувальників.

      Тоді пан Кміциц забрав своїх гостей до татар. Сіли всі в його наметі на галявині, набитому всілякою здобиччю від тих, кого розбили, і стали балакати про експедицію пана Кміцица.

      – Богуслав зараз під Мальборком, – розповідав пан Анджей, – але дехто каже, що він в електора, разом із котрим на допомогу королеві має прийти.

      – Це навіть краще! Тоді ми зустрінемося! Ви, молоді, не вмієте собі з ним порадити, побачите, як собі старий дасть раду! З ким він тільки не зустрічався, але із Заглобою ще ні. Передрікали, що ми зустрінемося, хоч би його князь Януш у своєму заповіті застеріг, аби Заглобу здаля оминав. Таке може бути!

      – Електор хитра бестія, – підтримав розмову пан Ян Скшетуський, – і як тільки побачить, що з Карлом справи кепські, одразу ж про всі свої обіцянки та присяги забуде.

      – А я вам кажу, що ні, – заперечив пан Заглобa. – Ніхто на нас більшого зуба не має, ніж пруссак. Коли він твій слуга, котрий мусить тебе в ноги цілувати й одіж твою чистити, а через вибрики фортуни паном твоїм стане, то буде поводитися набагато гірше, ніж ви до нього ставилися.

      – А це чому? – поцікавився пан Володийовський.

      – Бо йому його підневільне становище в пам’яті залишиться, і мстити буде за неї вам, навіть якщо від вас лише добро знав.

      – Менше з цим! – вирішив змінити тему пан Володийовський. – Не раз таке трапляється, що і собака пана в руку вкусить. Хай нам пан Бабинич краще про свої пригоди розповість.

      – Ми слухаємо! – підбадьорив пан Скшетуський.

      Пан Кміциц трохи помовчав, набрав повітря в груди і став розповідати про перипетії протистояння Сапєги з Богуславом, про поразку останнього під Янoвом, а також про те, як князь Богуслав, розбивши в пух і прах татарів, його самого разом із конем на землю скинув і живий утік.

      – А ви казали, – вставив слівце пан Володийовський, – що його будете зі своїми татарами аж до самої Балтики переслідувати.

      Пан Анджей у боргу не залишився:

      – А ви мені казали також свого часу, як тут присутній пан Скшетуський, коли йому Богун любаску захопив, і її і помсту занехаяв, бо батьківщина в нужді. Хто з кимось спілкується, сам таким стає, я ж до ваших порад прислухався й їм слідувати прагну.

      – Бодай би вас Божа Матінка нагородила так само, як і пана Скшетуського! – посерйознішав пан Заглобa. – Я від усієї душі бажав би, щоб ваша наречена була тепер у пущі, а не в пазурах Богуслава.

      – Дурниці, – зронив пан Володийовський, – знайдете ще її!

      – Мені треба не лише її знайти, а й її прихильність повернути.

      – Одне прийде за другим, – промовив пан Міхал, – хоч би й довелося її силоміць повертати,