Потоп. Том III. Генрик Сенкевич

родини відіслав. Прізвище його було Ґловбич чи якось подібно, добре не пам’ятаю.

      – А де він зараз?!

      – Немає його, бо поліг. Так принаймні офіцери пана Сапєги повідомили. Я окремо з татарами за Богуславом ганявся, тому точно нічого не знаю. Але з вашої реакції бачу, що одна біда нас спіткала, одна людина нас скривдила, а оскільки так і є, то проти нього об’єднаймося, щоб спільно за кривду поквитатися. Великий він пан і великий лицар, але гадаю, що тісно йому буде в усій Речі Посполитій, якщо двох таких матиме ворогів.

      – Ось вам моя рука! – гарячкував пан Володийовський. – Відтепер ми друзі до смерті! Хто його першим знай-де, той йому за двох заплатить. Дав би Бог мені першому, то я з нього крові наточу, це як амінь у молитві!

      Тут пан Міхал так моторно став вусами ворушити і шаблю мацати, що пана Заглобу аж страх узяв, бо знав, що з паном Володийовським жарти кепські.

      – Не хотів би я бути тепер князем Богуславом, – зауважив він за хвилину, – хоч би мені хтось усю Інфлянтy у володіння передав. Досить одного такого лісового кота, як пан Кміциц, мати проти себе, а тут ще й пан Міхал! Бa! Мало того, бо й я до вас приєднуюся. Моя голова, ваші шаблі! Не знаю, чи є такий магнат у християнському світі, котрий би перед такою могутністю не затремтів. До того ж і Господь Бог від нього нарешті відвернеться, бо не може такого бути, щоб на зрадника і єретика кари не було. Пан Анджей уже йому і так непогано лою за шкуру залив.

      – Не заперечую, що здибала його від мене не одна конфузія, – підтвердив пан Кміциц.

      І, звелівши наповнити келихи, розповів, як Сороку з полону звільнив. Змовчав лише те, що спершу до ніг Радзивілла кинувся, бо на сам спогад про цю подію кров його заливала.

      Пан Міхал звеселів, слухаючи цю оповідь, а наприкінці промовив:

      – Хай вам Бог помагає, Єндрею! З таким товаришем можна навіть до пекла йти! Лише погано, що не завжди будемо мати змогу разом ходити, бо служба є службою. Мене можуть вислати в один бік Речі Посполитої, вас – в інший. Невідомо, хто його першим дістане.

      Пан Анджей помовчав.

      – По справедливості, я мав би його одержати. Якщо тільки знову з конфузією не вийду, бо, соромно зізнатися, але я напряму цьому пекельникові протистояти не зможу.

      – Та я вас усіх своїх прийомів навчу! – запропонував пан Володийовський.

      – Або я! – підтримав пан Заглобa.

      – Ні! Даруйте, пане, але волію в пана Міхалa вчитися! – відмовився пан Кміциц.

      – Хоч він і лицар, але його пані Ковальська не злякається, хай там як! – втрутився пан Рох.

      – Тихо будь, Роху! – цитьнув пан Заглобa. – Щоб тебе Бог своєю рукою за вихваляння не покарав.

      – Овва! Нічого мені не буде!

      Бідний пан Рох не був щасливим пророком, але добряче цієї миті в його макітрі затуманилося і готовий був весь світ на поєдинок викликати. Інші також пиячили без міри, собі на здоров’я, а Богуславoвi та шведам на погибель.

      – Я чув, – торочив пан Кміциц, – що коли тільки цих шведів тут зітремо і короля захопимо, зараз же під Варшаву потягнемо. Потім уже точно буде і війні кінець. А після цього дійде