Потоп. Том I. Генрик Сенкевич

і було в стані не тільки навалу відбити, але ще й стяги свої звитяжні поза власні кордони занести. На нещастя, внутрішня незгода ставала тій силі на перешкоді, паралізуючи намагання навіть тих громадян, котрі життя та майно пожертвувати були готові.

      Тим часом у землях, ще не окупованих, захищалися тисячі біженців, як зі шляхти, так із простого люду. Міста, містечка і села в Жемайтії повнилися людьми, яких поразки війни загнали у злидні та розпач. Місцеве населення не могло ні розмістити всіх, ні дати їм достатньо їжі. Тому там повально вмирали з голоду саме люди низького стану. Неодноразово силою брали те, в чому їм відмовляли, звідси й заворушення, бійки та розбої ставали щораз частішими.

      Зима була надзвичайна у своїй суворості. Настав нарешті квітень, а сніги лежали глибокі не лише в лісах, але навіть на полях. Коли минулорічні запаси вичерпалися, а нових ще не було, почав насідати голод, брат війни, і простягав своє панування щораз ширше. Виїхавши з дому, неважко було зустріти трупи людей, що лежали на полях, при дорогах, закостенілі, обгризені вовками, які плодилися надзвичайно, цілими ватагами підходили під села та закутки. Їхнє виття змішувалося з людськими зойками жахіття. По лісах, на полях і поблизу численних сіл палахкотіли ночами багаття, при яких біднота гріла змерзлі кінцівки, а коли хтось проїжджав, то бігли за ним, просячи хоч гріш, хліб, милостиню, стогнучи, проклинаючи та погрожуючи одночасно. Забобонний страх опанував людський розум. Багато хто казав, що ці війни, такі несприятливі, і нещастя, доти нечувані, з королівським іменем пов’язані. Охоче тлумачили, що літери: J. C. R., викарбувані на грошах, означають не лише Joannes Casimirus Rex22, а й Initium Calamitatis Regni23. А якщо в провінціях, ще війною не охоплених, виникав такий переляк і безлад, то легко здогадатися, що робилося в тих, які вже топтала вогняна нога Молоха. Вся держава була розпорошена, пошарпана партіями, хвора і в гарячці, як людина перед смертю. Пророкували також нові зовнішні та внутрішні війни. Причин для них не бракувало. Різні впливові в Речі Посполитій роди, охоплені вихором незгоди, зиркали один на одного, як ворожі держави, а за ними цілі землі і повіти творили протилежні табори. Так само було і в Литві, де настав розбрат між Янушем Радзивіллом, великим гетьманом, і Ґосевським, гетьманом польним, і водночас підскарбієм Великого князівства Литовського, що перейшов майже у відкриту війну. На бік підскарбія стали впливові Сапєги, котрим здавна була сіллю в оці могутність дому Радзивіллів. Їхні прихильники обтяжували великого гетьмана звинуваченнями: що, прагнучи лише слави для себе, військо на річці Шкловці втратив і країну на грабунок віддав, що більше, ніж добробуту Речі Посполитої, жадав для свого дому права засідати в сеймах Німецької імперії, що навіть про удільну корону замислився, що католиків переслідував…

      І не раз уже доходило до зіткнень між партизанами з обох сторін, ніби без відома керівництва, ватажки, своєю чергою, скаржилися до Варшави, розбрат їхній проявлявся і на сеймах. На місцях же панувала сваволя та безкарність, бо такий Кміциц міг бути впевнений в опіці одного з цих магнатів,

22

Joannes Casimirus Rex (лат.) – Ян-Казимир король.

23

Initium Calamitatis Regni (лат.) – початок лиха королівства.