Вибране. Константинос Кавафіс

орли прикрасили те ліжко

      З чорного дерева, де спить глибоким сном

      Нерон [32] – безтямний, заспокоєний, щасливий;

      дихає силою розквітле тіло,

      І вабить молода краса.

      Та в алебастровій світлиці, що ховає

      В собі божник Міднобородих [33] давній,

      Неспокій і тривога поміж ларів [34],

      Тремтять боги маленькі хатні,

      Дрібні тіла свої сховати прагнуть.

      Вони почули-бо зловісний зойк,

      Смертельний зойк, що залунав на сходах.

      Залізні кроки сходинки стрясають,

      І непритомніють від жаху бідні лари,

      Ховаються в глибинах божника,

      Один божок штовхає иншого, збиває,

      Одні на одних падають,

      Бо зрозуміли, що то був за зойк,

      Відчули вже ериній [35] кроки.

1909Переклав Олександр Пономарів

      Місто

      Сказав ти: «Море це й земля гнітять мене небачено.

      Десь, може, місто я знайду, що буде ліпше, не таке.

      Всі мої прагнення немов приречення тяжке;

      Примечания

      1

      Поезія розвиває епізод XVII пісні Іліади Гомера, ставлячи важливе для світогляду К. Кавафіса питання про взаємозалежність у світі тлінного та нетлінного.

      2

      Патрокл – один із головних учасників Троянської війни на боці ахейців, побратим Ахілла (Ахіллеса); після вбивства Патрокла Гектором Ахілл вирішує помиритися з Агамемноном та повернутися до участі в бойових діях. Дружба старшого Патрокла та молодшого Ахілла має ініціальний характер, адже саме показавши втрату найкращого друга, Гомеру вдається геніально розкрити усвідомлення цінності життя юним Ахіллом, апогеєм якого є його нічна зустріч з Пріамом після вбивства Гектора. В літературній традиції вже в класичну епоху пара Ахілл – Патрокл розглядалася в контексті таких аспектів емоційного світу людини, як сексуальність (про любовні взаємини між друзями говорить Платон у «Бенкеті»). Ця тема потрапляє в поле зору літераторів і в новий час, як коханців зображує героїв У. Шекспір в трагедії «Троїл і Крессида».

      3

      Сарпедон – у грецькій мітології син Зевса й смертної жінки Лаодамії, цар лікійців, один з найсміливіших союзників троянців у Троянській війні.

      4

      Менетіяд – родове прізвисько Патрокла; його батьком був аргонавт Менетій.

      5

      Феб, «Осяйний» – один з епітетів олімпійського бога Аполлона.

      6

      Лікія – південно-східна гірська область Малої Азії. У грецькій мітології Лікію пов’язували з культом

32

Нерон Клавдій Друз Германік Цезар (15.12.37 – 09.06.68 р. до н. е.) – римський імператор, останній правитель династії Юліїв-Клавдіїв. Особа складного характеру, Нерон міг цікавити К. Кавафіса як людина, в основі дій якої лежала пристрасть, що була іграшкою долі (якою керували або начальник преторіанців Бурр, або колишній вихователь Сенека) і одночасно досить точно уособлювала в своїй особі образ цілої епохи. Цікаво відзначити також деякі риси, що споріднюють Нерона з іншими персонажами К. Кавафіса. На Юліана Відступника імператор схожий своїми антихристиянськими настроями (мотиви яких були, звісно, зовсім іншими) та інтерпретацією в пізніших творах ледь не в образі Антихриста (пор. хоча б з «Quo vadis» («Камо грядеши») Г. Сенкевича). З династією Комніних Нерона зближують карколомні інтриги та внутрішньосімейна боротьба за владу. Його мати Агриппіну за владолюбством та марнославством можна порівняти як з Анною Комніною, так і з Анною Далассіною.

33

Міднобороді, Агенобарби – когномен (індивідуальне прізвисько, що могло згодом поширюватися на певну гілку роду) римського плебейського роду Доміцієв, до якого належав Нерон. Серед Доміцієв було чимало видатних людей, що займали високі посади в Республіці.

34

Лари – давньоримські боги родинного вогнища, обожнені померлі предки, статуетки яких зберігалися в кожній римській оселі в особливій шафі – ларарії.

35

Еринії, Евменіди – давньогрецькі архаїчні богині помсти, основним завданням яких було збереження сталості світу.