Вибране. Константинос Кавафіс

не байдуже», і тим мене потішив.

      Я щиро вірила: «Вуста святії Феба,

      в яких зросло мистецтво віщування,

      збрехать не можуть». Але ж він,

      він, саме він співав тоді…

      …і саме він убивцею стає

      мого дитяти»

      Платон. «Держава», ІІ, 383b

      Коли Тетиду віддавали за Пелея,

      Підвівся при столі весільнім Аполлон.

      Він молодятам щастя побажав

      І привітав з нащадком, що народиться від них.

      Сказав, що той хвороб не буде знати

      І довго житиме. Від слів таких

      Тетида втішилась, бо знала,

      Що Аполлон умів пророкувати.

      Він віщував добро її дитині.

      Тож коли виріс Ахіллес і стала

      Тессалії [17] хвалою його врода,

      Згадала мати богові слова.

      Та ось прийшли одного дня старі

      І повідомили, що Ахіллеса вбито біля Трої.

      Тетіда розірвала свій багряний одяг,

      Браслети й персні поскидала

      Й пожбурила у відчаї додолу.

      Ридаючи, згадала ту годину,

      Коли сиділа за столом весільним

      Та слухала провидцеві слова.

      Що ж мудрий Аполлон робив, спитала,

      Коли вбивали мого сина молодого?

      Старі на те їй відказали:

      Сам Аполлон спустився до троянців

      І Ахіллеса спільно з ними вбив.

1904Переклав Олександр Пономарів

      Чекаючи на варварів [18]

      – Чого чекаємо, чого на площі з’юрмились?

      Бо прийдуть варвари до нас сьогодні.

      – Чого ж тоді сенат принишк, не порядкує,

      сенатори сидять, не видають законів?

      Таж прийдуть варвари до нас сьогодні.

      То нащо нам сенаторські закони?

      Ось прийдуть варвари, вони й закони видадуть.

      – Чого ж то імператор встав удосвіта,

      чого при вході в місто перед брамою

      в короні, пишно вбраний, сів на троні він?

      Таж прийдуть варвари до нас сьогодні.

      То імператор там зустріти хоче

      їх ватажка. Вже навіть і пергамен є,

      де списано усі почесні титули,

      що ними того ватажка вшанує він.

      – Чого ж це претори та ще й два консули

      в гаптованих червоних тогах вийшли?

      Чому браслети начепили з аметистами,

      перснями зі смарагдами виблискують?

      Чому в руках у них коштовні посохи,

      різьблені, сріблом-золотом цяцьковані?

      Таж прийдуть варвари до нас сьогодні,

      а ця пишнота варварів засліплює.

      – А чом шановних риторів нема ніде,

      чому промов їх звичних ми не чуємо?

      Таж прийдуть варвари до нас сьогодні,

      а варвари, либонь, промов не полюбляють.

      – Чого ж це порожніють площі й вулиці,

      так, ніби щось незрозуміле скоїлось?

      Збентеження якесь чи то розгубленість,

      в задумі по домівках люд розходиться?

      Бо смерклося, а варварів не видко.

      А тут іще з кордону поприходили

      та й кажуть,

17

Рівнинна область на Північному Сході Греції, славетна своїми землеробськими традиціями. Батьківщина Ахілла та багатьох інших героїв мітів (наприклад, Ясона).

18

Один з найвідоміших віршів К. П. Кавафіса, відголоски якого вчуваються в багатьох пізніших творах європейської літератури, наприклад, І. Ковальова вважає, що нобелевський лауреат Дж. Кутзеє в своєму однойменному з назвою вірша К. Кавафіса романі використав саме «похмурий та саркастичний кавафісовий символізм». Вірш спирається на традицію діалогічного мовлення, властиву багатьом грецьким народним пісням. Утім, його особливістю є й те, що репліки питальні написані димотичним (або політичним, від η Πόλη – розповсюдженного скорочення, Константинополь, за аналогією до Риму, який називали Urbs – Місто) ямбічним п’ятнадцятискладником (представницькими творами грецької традиції, написані ним, є поема «Сказання про Дигеніса Акрита» і клефтські пісні), тоді як відповіді написані варіантами ямбічного дванадцятискладника, яким К. Кавафіс намагався перекладати Шекспіра, найближчий аналог якому, на думку І. Ковальової, є ямб давньої аттичної комедії. Таким чином, у межах одного тексту поет стикає дві традиції: трагічний візантійський тренос про «Взяття Міста» та насмішкуватий античний ямб Аристофана. Особливістю поезії є ще й те, що грецький текст відсилає читача до двох подій: доби падіння Римської імперії і часу падіння імперії візантійської (ромейської), що в перекладі найчастіше не вдається відтворити, але саме це дозволяє множинність інтерпретацій поезії: від романтичної туги за втраченим минулим до модерністської критики сьогодення та нігілістичного скидання кумирів.