Вибране. Константинос Кавафіс

– вигнанка відтепер; лиш чорним Небуттям

      Оточена, ув інший бік прямує від життя.

      Зевес побачив сльози безсмертних

      Коней і засмутився сам. «Як зібралися ми зіграти

      Пелеєве весілля, чи міг так необачно вас віддати?

      Хіба не краще вас було лишити при собі, на волі?!

      Що вам робити, бідолашним, у земній юдолі

      Між смертних, що завжди ставатимуть для Долі

      За забавку?… Вам, яких обходить смерть, незнаною сваволя

      Залишиться мінливого часу і марними загрози.

      У власні біди люди вас втягли!» Та сльози

      Через утрату того, що навік буде заховане в труні,

      Невтішно проливали безсмертні скакуни.

1897Переклав Андрій Савенко

      Молитва

      Морська глибінь матроса проковтнула,

      а матері тривога й не торкнула,

      а мати Богородицю благає,

      – хай синові вернутись помагає.

      Високу свічку ставить, б’є поклони,

      вітрів погожих просить у ікони,

      а та сумна, поважна – їй відомо,

      що син уже не вернеться додому.

1898Переклав Григорій Кочур

      Поховання Сарпедона [3]

      Страждає тяжко Зевс, бо ж Сарпедона

      В бою Патрокл убив. І ось тепер

      Менетіяд [4] і всі ахейці прагнуть

      Викрасти тіло вбитого й наругу учинити.

      Та Зевс ніяк не згоден на таке.

      Улюбленого сина він лишив був,

      І той загинув. А закон велить,

      Принаймні, мертвому віддати шану.

      На поле бою відсилає Феба [5]

      Подбати про небіжчикове тіло.

      Героя мертвого зі святістю й журбою

      Феб підіймає та несе до річки,

      Змиває з нього бруд, криваві плями.

      Від ран страшних на тілі не лишає

      Жодного сліду. Маззю запашною,

      Амброзією натирає і вдягає

      В убрання олімпійські осяйні.

      Шкіра світлішає. І гребінцем із перламутру

      Розчісує волосся чорну хвилю

      Та розправляє витончене тіло.

      І мрець тепер неначе молодий володар

      У років двадцять п’ять чи двадцять шість,

      Що відпочив після звитяги в перегонах.

      У нього колісниця золота і найпрудкіші коні —

      Відзнака за блискучу перемогу.

      Феб виконав доручення. Потому

      Покликав Сон і Смерть

      І наказав їм відвезти

      Небіжчика до Лікії [6], багатствами рясної.

      Отож до Лікії, багатствами рясної,

      Брат із сестрою, Сон зі Смертю

      Помандрували і, коли дістались

      До брами царського палацу,

      Передали славетне тіло,

      Та й повернулися до клопотів щоденних.

      В палаці тіло прийняли та заходились

      Із почтом, голосіннями й тужливим співом,

      З вином, налитим у священні чаші,

      З усім належним готувати поховання.

      Відтак прийшли відомі в місті

      Уславлені досвідчені каменярі,

      Надгробок

3

Сарпедон – у грецькій мітології син Зевса й смертної жінки Лаодамії, цар лікійців, один з найсміливіших союзників троянців у Троянській війні.

4

Менетіяд – родове прізвисько Патрокла; його батьком був аргонавт Менетій.

5

Феб, «Осяйний» – один з епітетів олімпійського бога Аполлона.

6

Лікія – південно-східна гірська область Малої Азії. У грецькій мітології Лікію пов’язували з культом богині Лето та її божественних близнюків: Аполлона та Артеміди.