Орлеанська діва. Вольтер

славу має задля Діви.

      На Місяці є дивовижний край,

      Для дурнів і безумців давній рай⁴, —

      А на межі широкого простору,

      Де Ніч, Хаос і Пекла дух тяжкий

      Панують завжди в злагоді тісній,

      З’єднавшися у силу темнозору,

      Лежить страшне, печеряве житло,

      Що світла сонячного й не було

      Ніколи там, – проміння лиш фальшиве,

      Хистке, холодне, тьмяне і жахливе,

      Яке з болотних повстає огніз.

      Там повно чортенят, чортиць, чортів.

      Дитина з бородою і в короні,

      Цариця-Дурість там сидить на троні,

      Рот, мов Данше, роззявлюючи свій⁵.

      За скіпетр – служить брязкотельце їй.

      Дочка це темноти, хоч не єдина;

      Стоїть навколо вся її родина:

      Пиха, Лінивство, Впертість кам’яна

      Та Легковір’я, що вагань не зна.

      Слугують їй уклінно, як годиться,

      Подумав би, що й справді то цариця, —

      А все це лиш облуда і туман,

      Панує-бо за неї інший пан:

      Лукавство там несите за міністра.

      Ця спритна постать, до ошуки бистра,

      За ніс царицю водить і дворян.

      В години неспокою та тривоги

      Там раду радять мудрі астрологи,

      Що правди не сказали ще ні в чім, —

      Тому ж і віри всі діймають їм.

      Алхіміки там злото фабрикують,

      Не маючи в кишені і дрібних,

      Юрба там розенкрейцерів дурних[56]

      І всіх, що в теології мудрують.

      Товстий Лурді з-поміж усіх ченців

      Був обраний туди помандрувати.

      Коли блакить ясних небес повив

      Нічний туман, мінливо пелехатий,

      На крилах сна, імлистих та легких,

      Полинув наш чернець у рай дурних⁶.

      Не маючи підстави дивувати

      У Дурості нічому при дворі,

      Він думав, що в своїм монастирі.

      Передусім він, глянувши на стіни,

      Емблематичні постеріг картини:

      Какодемон,[57] що будував той храм,

      Накреслив мальовниче там і сям

      Помилок, хиб і всіх дурниць портрети.

      Там і дотепні плани ви знайдете,

      Що виконать ніхто, проте б, не міг,

      Хоча у «Віснику»[58] і славлять їх.

      Поміж такими дивними дивами,

      Де у гурті роззяви з шахраями,

      Шотландець Лоу там немов живий, —

      Землі французької король новий.

      Скрашає паперова діадема

      Чоло його, де й напис є: система⁷.

      Із мила блискотливі бульбашки

      Усім дає він з щедрої руки.

      Ченці, повії, судді – для користі

      Всі грошики до нього зносять чисті.

      О, скільки тут гуртків, гурточків, пар!

      З Моліною достатнім Ескобар⁸,

      По них – Дусен, що бідній людській зграї

      Ту буллу цілувати простягає,

      Яку Тельє так хитромудро склав⁹,

      Аж навіть Рим, хоч потай, глузував…

      Проте ж із неї безліч випливає

      Сперечок, партій, диспутів гучних

      I – це найгірше

56

Розенкрейцери – члени таємного реакційного містичного товариства, що виникло в 1622 р.

57

Какодемон – у перекладі з грецької – злий дух.

58

«Вісник» (Mercure de France) – журнал, заснований в 1672 p., спочатку мав назву «Mercure galant».