Орлеанська діва. Вольтер

діва та осел крилатий

      Його безсмертям мають увінчати!

      Святий Денис так справу влаштував,

      Що Карл Агнесі й слова не сказав:

      Навіщо зайві для страждань причини?

      Навіщо тратить дорогі хвилини?

      Агнеса спала пресолодким сном.

      Не знаючи, що діється кругом,

      Їй снилося те ніжне раювання,

      Якому вже прийшла пора остання:

      Коханець обіймав її палкий,

      Вона йому жагуче віддавалась…

      Шкода й казать! Забрав його святий,

      І тільки милі спогади лишались.

      Так лікар, щоб хворобу відігнать,

      Забороняє те і се вживать

      І від смачних наїдків ненажері,

      Йому ж на добре, зачиняє двері.

      Коли Денис монарха одірвав

      Од грішних, хоч і любих нам забав, —

      З’явився він до Божої ягниці,

      Що силу мала більшу від левиці,

      Вернув до себе знову взір святий,

      Побожну мову, зачіску нехитру,

      I патерицю, й перстень золотий, —

      І мовив так, свою надівши митру:

      «Служи тепер отчизні й королю

      I знай, дитя, що я тебе люблю.

      Пильнуй лише, щоб з лавром гордовитим

      Цвіли й невиннощі рожевим цвітом.

      Під Орлеан ти поведеш бійців.

      Коли Тальбот, вождь наших ворогів,

      До президентші[49] йтиме на стрівання,

      Пойнятий диким полум’ям бажання, —

      Він упаде від мужніх рук твоїх.

      Скарай же грішного, сама на гріх

      Не надячись лукавий. Будь щаслива

      I відай: сильна ти, допоки діва».

      Скінчивши так високий заповіт,

      Полинув пастир у надземний світ.

      Пісня третя

Опис палацу Дурості. Битва під Орлеаном. Агнеса перевдягається в Жаннин військовий одяг, щоб найти свого милого; вона потрапляє в полон до англійців, і соромливість її зазнає багато лиха.

      То ще не все – у бої бути смілим,

      Одважним оком ворога стрічать,

      Спокійно власним довіряти силам

      I вояками твердо керувать;

      Таку нам славу може показать

      I той, і той на цьому світі білім.

      Палкі й завзяті Франції сини, —

      Та чи не рівня мудрі їм англійці

      В страшній науці лютої війни?

      Чи гірші за германців іберійці?[50]

      Бували биті, били і вони.

      Перед Тюренном сам Конде не встояв¹,[51]

      Віллара, не останнього з героїв,[52]

      Євгенія перемогла рука², —

      І з Карла, вінценосця-вояка,

      Північної країни дон-Кіхота,

      Як під Полтавські він ступив ворота,

      Блискучі лаври воїн той зірвав,

      Що Карл його за хлопчика вважав!³

      Хто вмів людей сліпити і вражати,

      Певніше той, читачу мій, робив:

      У святості зодягшись дивні шати,

      Нам легше йти на грізних ворогів.

      Так давній Рим усіх собі підбив,

      Вдававшись до чудес, де тільки треба,

      З оракулів, що знали волю неба.

      Юпітер, Марс, Поллукс

49

Президентша – дружина президента Луве.

50

Іберійці від грецьк. і be res (лат. iberi) – назва племен, що населяли в греко-латинську епоху сучасні Іспанію і Португалію; в даному разі іспанці.

51

Конде (Gondé Louis II, prince de, 1621–1686), названий великим, і Тюренн (Turene Henri de la Tour, 1611–1675) – видатні французькі генерали. Під час Фронди Конде спочатку був на боці двору, а потім очолив партію феодальної аристократії, що боролася проти абсолютистської політики кардинала Мазаріні, підпорою якого було середнє дворянство та верхівка буржуазії. Тюренн, що належав деякий час до «фрондерів», у 1651 році перейшов на бік Мазаріні і в наступному році завдав поразки війську принца Конде. Після розгрому аристократичної партії Конде емігрував до Іспанії, вступив в іспанську армію і взяв участь у війні з Францією. Бій на дюнах, коло приморського міста у Фландрії – Дюнкірхена (1658), закінчився перемогою французького війська, на чолі якого стояв Тюренн. Після складення миру між Францією та Іспанією Конде повернувся на батьківщину і не раз брав участь у дальших воєнних кампаніях (відновлена війна з Іспанією, війна з Голландією). Тюренн у 1774 р. окупував одну з німецьких держав на Рейні, Палатінат.

52

Віллар (Villars Louis Hector, 1653–1734) – французький генерал, один з найталановитіших полководців останніх років царювання Людовіка XIV; під Мальплаке був розбитий військом коаліції під командою генерала Мальбрука.