Орлеанська діва. Вольтер

навісних!

      Вам сам Господь показує дорогу

      До славних діл, до лаврів бойових!

      То ж він мене навчив цієї мови,

      Він засмутився з вашої любові,

      Він допомогу обіцяє вам!

      Ідіть же: слава вас чекає там!

      У цій війні ви будете щасливі,

      Лише довіртесь непорочній діві,

      Яку сюди, королю, я привів.

      Вона для вас врятує трон батьків.

      Махне вона могутньою рукою, —

      І в прах паде нахабний супостат…

      Нехай уже залежність від дівчат

      Вам силою присуджена святою, —

      Покиньте ту, якої згубний чар

      У вас одваги заглушає дар,

      I тій услід без роздуму ідіте,

      Що ваш вінець прийшла оборонити».[46]

      Агнеса люба Карлові була,

      Та честь кохання те перемогла.

      Бійця старого заклик патетичний

      У нього сон розвіяв летаргічний:

      Так в оний день, що нам Господь прорік,

      В сурму заграє ангел-вістівник,

      І прах оживить, і гроби розкриє,

      І збудить мертвих голосом надії.

      Король ожив, король огнем горить,

      Війни він бачить заграви червоні,

      Гукає, слів не тратячи: «До броні!» —

      І гострий спис в руці його дзвенить.

      Та впали в душу сумнів і тривога,

      Коли минув той порив запальний:

      Чи перед ним посланниця від Бога,

      Чи, може, дух наслав її лихий?

      Чи вість благу несе її поява,

      Чи діє сила тут якась лукава?

      Тож, повернувшись до красуні, він

      Сказав слова, з яких не без причин

      Почервоніла б інша, а не Жанна:

      «Скажіть, а справді ви ще чиста панна?»

      На те вона: «Нехай аптекарі,

      У круглих окулярах лікарі,

      Жінки статечні, весь народ учений

      Придивляться, до чого слід, у мене.

      Усім, королю, хто на це мастак,

      Ладна я показатись так і сяк».

      У мові цій одвертій, благородній

      Відчув король навіяння Господнє.

      «Гаразд! – він мовив, – вірю, чом би й ні,

      Лиш угадайте ви одно мені:

      Що з милою робив я цеї ночі?»

      «Нічого!» – ^з дива заблищали очі

      У Карла. «Сила Божа!» – він сказав,

      Перехрестився й на коліна впав.

      Аж от ідуть учені чередою

      У мантіях, у гострих ковпаках,

      З писанням Гіппократовим в руках[47]

      На огляд войовниці молодої¹³,

      Що відкрива їм плечі, груди, стан

      I нижче… Придивляється декан

      До неї зверху, знизу, справа, зліва, —

      І пише вирок: безперечно, діва.

      Свідоцтвом вельми втішена таким,

      Стає перед монархом молодим

      Навколішки обраниця Господня,

      Показує трофеї благородні,

      Що у британця сонного взяла,

      I каже: «Володарю, я прийшла

      Тобі вернути під шляхетну руку

      Край, супостатам відданий на муку.

      Від Бога в мене влада й сила ця.

      Клянусь тобі невинністю своєю,

      I цим мечем, і смілою душею,

      Що

46

В оригіналі: «Suivez du moins cette auguste amasone. C’est votre appui, c’est le soutien du trône – рядки, які значною мірою повторюють сказане Вольтером у VII пісні «Генріади»: «Et vous brave amasone, la houte des Anglais et le soutien du trône». – «Ви, смілива амазонка, ганьба англійців, підпора трону». Порівняти у Шекспіра: Карл каже Іоанні: «Стій, стій! Ти амазонка і б’єшся святим мечем Дебори» (Генріх VI, дія І, сцена II).

47

Гіппократ (460–356 до нашої ери) – грецький лікар, якого вважають основоположником медицини. Гіппократ застосовував ряд методів лікування, що збереглися і досі. Автор спеціальних досліджень з медицини.