На березі океану. Два покоління, дві історії, вічна любов. Дарья Мороз

-Я лежу на ліжку в своїй кімнаті, уже вечоріє, їсти я непішла, мати приготувала картоплю з мясом під сиром. Як на мене, то це дуже жирна вечеря перед сном. Але я нехотіла її образити, тому просто сказала, що я не голодна. Влила склянку холодного молока, взяла два печева, моє улюблене, розсипне з краплинками шоколаду, і піднялась до себе.

      Від постійних думок я полинула у сон, мій розум як і тіло втомилось. Прокинувшись я не могла зрозуміти… в кімнаті прохолодно, темно. Приглянувшись я помітила що моє вікно відчинене. Штори розвіває вітер. Мене схопила тривога. Я швидко сіла, піджала ноги та обійняла їх. Мов хотіл захистити себе. Незкінченна темрява не давала зфокусувати мій погляд та розгледіти чи одна я у цій старшній кімнаті.

      І тут я чую спокійний чоловічий голос…

      – Ела…! – не дочекавшись продовження репліки незнайомця я кричу, кричу так, що напевно і в центрі міста мене почули. – Шшшшш… Ела, це Джек!!!Некричи! – я в шоці!

      – Ти що, ненормальний, чого тобі, ти що через вікно заліз????? -здивовано запитую.

      – Так, вибач… – за дверима чується рух… різко відчиняються двері, в цю ж секунду джек прижимає вказівний палець до своїх губ, пояснюючи жестом щоб я мовчала. Двері відчиняються в мою кімнату а не коридор, тому тато Джека сам і приховав від свого погляду. Увімкається світло!

      – Ела доню, все добре??? – він наляканий …поглядом бігає по кімнаті.

      – Так вибач, я …я…я впала з ліжка! – незнала що ще вигадати.

      – ..з ліжка? Чому вікно відчинене??? -я втупилась на одвірки, тато повертає голову немав помітив моє стривоження.– Ела…? -я різко відриваюсь від того кошмару, що стоїть у кількох метрах від мене, і мотаю головую, мов розкидую думки по поличкам. Приводячи розум до ладу.

      – Я відчинила, було жарко!…Вибач я нехотіла тебе розбудити.-в кімнату заходить і мати.

      – Все добре доню?

      – Так, вибачте, я просто впала…

      – Добре! -тато прямує до вікна. Зачинивши його він щераз оглядує кімнату мов передчуває щось, шукає когось. А мати підходить цілує мене в лоб, проводить рукою по волосю. Вона завжди так робить, скільки я себе пам'ятаю. Але це вже не актуально. Я вже доросла. Мої батьки думають, що я залишилась тією маленькою дівчинкою що любила казки на ніч, їздити у тата на плечах, верхи. Часом мені здається, що коли мені буде сорок років, мати теж буде приходити цілувати мене перед сном та гладити волося.

      Вони виходят, вимикають світло. Джек стоїть в вуглі, ще хвилинку я мала надію на те, що це був сон чи дивне бачення, чи ще щось, ну не знаю. Але коли він почав рухатись до мене, я зрозуміла що все реально. Його важке дихання, скрипи підлоги. Я просто сиділа на ліжку …і чекала.

      – Ела… я хотів поговорити! -тихо та впевнено присівши на край ліжка сказав цей зовсім незнайомий але такий ненавесний мною парубок. Він напевно неадекватний. І в цю ж сикунду я відчуваю запах спиртного.

      – Ти пив? -я не знаю, що ще запитати.

      – Так, вибач, я був …ммм… не важливо…

      – Важливо,