Закон равлика. Андрій Курков

важливіші, ніж багаті. По-перше, тому, що багатих мало, по-друге, вони голосують самі за себе…

      Вікторові ця розмова подобалася дедалі більше. Відзначивши відразу ж гостроту розуму хазяїна, він зрадів і за себе: схоже, що й до його думок Сергій Павлович прислухається уважно і конспектує їх, ніби це якась вельми корисна лекція.

      – Виходить, багатим нічого обіцяти не треба… Це вже потім, коли ви станете депутатом, треба буде постійно щось багатим обіцяти, без цього не вийде!

      – Ну з цього приводу ми ще подивимося, хоча я всіх розумію, – кивнув Сергій Павлович. – Давай по черзі, тільки докладніше. Ось наші БІДНІ, – він підкреслив це слово на папері. – Складімо перелік обіцянок для них. Адже й дурень розуміє, що гроші на вулиці нікому роздавати не будуть!

      – Будуть, – не погодився з хазяїном Віктор. – Будуть, перед виборами. Принаймні по десятці на душу. За голосування. Уже роздавали…

      – Хіба це гроші? – здивувався хазяїн. – Це ж просто підкуп виборців, а мені зараз потрібні передвиборчі обіцянки! Тобто – програма!

      Віктор зітхнув.

      – Тоді треба якісь економічні обіцянки, нові робочі місця, нові фабрики і заводи, пільгові кредити для підприємців-початківців…

      – Ну, бачиш, ти усе знаєш! Так, – він підсунув Вікторові аркуш і ручку. – Завтра до вечора зробиш текст програми, а ввечері його обговоримо, може, і цим москвичам підсунемо подивитися. До речі, ти знаєш, чим вони повинні займатися, ці іміджмейкери? Бо грошей вони просять до смутку, а що робитимуть – незрозуміло…

      – Сергію Павловичу, вони різні бувають… Скажуть зачіску поміняти, ще щось, краватку іншу купити… Тексти виступів теж мають придумувати…

      – Зрозуміло, – кивнув хазяїн. – Гаразд, гайда до більярдної. Голову перевтомлювати не можна! Треба жити, як Толстой: поорав – і до столу з ручкою!

      Вони зійшли до підвалу. Мовчазний охоронець у легкому чорному костюмі й у білій сорочці без краватки поклав на зелене сукно столу трикутник, наповнив його кістяними кулями. Зняв рамку й послужливо відійшов.

      – Дякую, Павлуню! – кивнув Сергій Павлович. Узяв зі стійки кий, подивився уважно на Віктора. – Ну-бо, розбивай, бо знову простоїш без діла!

      Віктор розбив піраміду, але жодна куля до лузи не потрапила. Після цього йому дійсно довелося простояти без діла кілька хвилин. Потім зіграли ще три партії, і в останній Віктор собі на подив закотив три кулі.

      – Бачиш! – зрадів за нього хазяїн. – Це вже дещо! Вчись! Це називається – обмін досвідом. У мене великий більярдний досвід, а в тебе газетний. От і будемо обмінюватися!

      12

      Ранкова зоря нагадала про осінь. За вікном коливалося молоко туману. За вікном більше нічого не було: ні дерев, ні паркану, ні міського шуму. За вікном – осінь, вона притлумила все, що ворушилося на землі й понад землею, їй була байдужа марнота. Просто час гальмувати життя перед зимовою сплячкою. Тварини до цих ознак прислухаються, для них це – закон природи. Для людей – сезонна завада. Для дітей – радість розмаю.

      Віктор довго дивився на туман із віконця мансардної