Закон равлика. Андрій Курков

шумів, ні голосів. Але Віктор застиг у якомусь незручному стані напівчування. Відчув, що в горлі пересохло. Увімкнув світло, розгледівся невпевненим загальмованим поглядом. Оглянув себе і, зрозумівши, що досі одягнений, вирішив спуститися, зайти на кухню й напитися води.

      Виходячи з мансардної кімнатчини, озирнувся, намагаючись запам’ятати свої двері. Пройшов коридорчиком до дерев’яних крутосходів. Спустився на другий поверх. Там сходи трохи ширші. На першому поверсі Віктор спочатку потрапив у вже знайому простору вітальню з каміном. Потім знайшов кухню. Через незапнуті кухонні вікна усередину падало розпорошене світло вуличного ліхтаря. Віктор одразу вгледів двометровий холодильник. Підійшов, відкрив верхні дверцята, і – серед холоду спалахнула лампочка й вилила озерце жовтого світла на кухонну підлогу. Віктор на мить замружився, потім уважно оглянув полички. Витяг тектурку апельсинового соку й банку тоніка.

      – Затули світло! – пролунав раптом поруч за спиною стомлений голос.

      Віктор озирнувся й побачив у протилежному кутку кухні вуличного гітариста, що співав минулого вечора журні пісні. Він сидів за кутовим столиком. Перед ним лежала відкрита бляшанка. Поруч стояла пляшка горілки й чарка.

      – Тебе ж як людину просять! – повторив він.

      Віктор закрив дверцята холодильника й знов озирнувся. Тепер хлопця він не бачив, треба було чекати кілька хвилин, поки очі призвичаяться до півмороку кухні.

      У кутку, де сидів гітарист, спалахнув сірник. Спалахнув і згас, залишивши замість себе рухливий вогник цигарки.

      – Жертимеш? – запитав із притиском хлопець після павзи.

      – Питиму, – відповів Віктор.

      Він знайшов склянку і зробив собі сік із тоніком. Принюхався, дивуючись, що не пахне тютюновим димом.

      – Сідай! – знову пролунав голос хлопця. – Хильнемо!

      Віктор узяв стілець, сів навпроти гітариста, поставив перед собою склянку.

      Хлопець підняв пляшку горілки, налив собі, потім долив Вікторові в сік із тоніком.

      – Гарний домок, – сказав хлопець. – І холодильник забитий – можна місяць жерти… Там, у морозильнику, взагалі хрін зна що – самої мороженої риби видів п’ять, раки, креветки… Добре бути депутатом!

      – Яким депутатом? – здивувався Віктор.

      – Яким-яким! Усенародно обраним! – хлопець підніс склянку. – Випиймо за нього! Чолов’яга – перша кляса! Безвідмовний! Я жартома в нього косячок попросив, а він і справді приніс! – і хлопець показав свою кручену цигарку.

      Віктор збагнув, чому на кухні не пахне тютюном.

      – А чом ти вирішив, що він – депутат?

      – По-перше – багатий, значить на депутатство стане… А по-друге, там, у туалеті, понад унітазом його передвиборчий плакат з обіцянками. Я саме блював, а тоді голову підвів – покращало – дивлюсь, а він – на мене просто зі стінки!

      Віктор відчув невиразне занепокоєння. Щось зі сказаного гітаристом зачепило його. Він ковтнув свого коктейлю, у якому тепер понад усе відчувалася горілка, звівся на ноги й знову підійшов до холодильника.

      – Замружся! –