Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

повільний, розмірений крок.

      Патер Браун відклав листа і, знаючи, що двері в кімнату зачинені, зайшов у гардероб, по інший бік кімнати. Служка тимчасово відлучився, мабуть, тому, що всі гості вже зібралися, давно сиділи за столом і його присутність не була потрібна. Пролізши крізь сірий ліс плащів, священик зауважив, що напівтемний гардероб відокремлює від яскраво освітленого коридору бар’єр, на кшталт ляди, через яку зазвичай передають пальто і отримують номерки. Якраз над аркою цих дверей палала лампа. Священика вона ледь освітлювала, й останній силуетом вимальовувався на тлі осяяного заходом вікна. Зате все світло падало на чоловіка, котрий стояв у коридорі.

      Це був елегантний жевжик у вишуканому простому вечірньому костюмі, високий, але з гарною фігурою і гнучкий. Здавалося, що там, де він прослизнув би, як тінь, люди меншого зросту були б помітнішими за нього. Його яскраво освітлене обличчя було смаглявим і жвавим, як у іноземця, жителя півдня. Тримався він добре, невимушено й упевнено. Строгий критик міг би зазначити хіба тільки, що його фрак не цілком відповідав стрункій фігурі та світським манерам, був дещо неоковирний і якось дивно стовбурчився. Ледь побачивши на тлі вікна чорний силует патера Брауна, він кинув на прилавок номерок і з доброзичливою поблажливістю сказав:

      – Будь ласка, капелюх і плащ. Я йду.

      Священик мовчки взяв номерок і пішов шукати згадане. Знайшовши, приніс усе і поклав на ляду. Незнайомець попорпався в кишенях і сказав, усміхаючись:

      – У мене немає срібла. Візьміть ось це, – і, кинувши золотого півсоверена, він підхопив плащ.

      Патер Браун нерухомо застиг у темряві і раптом втратив голову. З ним це траплялося. Правда, дурнішим від цього він не ставав, швидше навпаки. У такі моменти, склавши два і два, він отримував чотири мільйони. Католицька церква (згідно зі здоровим глуздом) не завжди схвалювала це. Він сам не завжди це схвалював. Але часом на нього находило справжнє натхнення, необхідне у відчайдушні миті: адже він втратив свою голову й усе одно знайде її.

      – Мені здається, сер, – сказав він чемно, – в кишені у вас все ж є срібло.

      Високий джентльмен втупився в нього.

      – Що за дурня! – вигукнув він. – Я даю вам золото, чому ж ви не задоволені?

      – Інколи срібло дорожче за золото, – скромно сказав священик. – Я хочу сказати – коли його багато.

      Незнайомець уважно подивився на нього. Потім ще уважніше глянув уздовж коридору. Знову перевів погляд на патера Брауна і якусь мить дивився на світліюче позад нього вікно. Нарешті, зважившись, він узявся рукою за ляду, перескочив через неї з легкістю акробата і, нахилившись до крихітного священика, величезною рукою схопив його за комір.

      – Тихо! – сказав він пошепки. – Я не хочу вам погрожувати, але…

      – А я буду погрожувати вам, – перебив його патер Браун раптово зміцнілим голосом. – Погрожувати хробаком невмирущим і вогнем незгасним.

      – Дивак! Вам