Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

мабуть, не залишу. Може, він і навіжений, але все ж ним рухає любов до батьківщини.

      Патер Браун незворушно розправлявся із закусками. Його незворушність чомусь не сподобалася Фламбо.

      Він підняв на священика блискучі чорні очі і вигукнув:

      – Та що з вами? Дюбоску нема в чому дорікнути. Ви й його в чомусь підозрюєте?

      – Друже мій, – сказав служитель Церкви з крижаним відчаєм і відклав убік виделку та ніж, – мені все здається підозрілим. Все, що сьогодні відбулося. Вся ця історія, хоч вона і розігралася на моїх очах. Кожен її епізод. Це не пересічна карна справа, де один наполовину каже правду, а інший наполовину бреше. Тут обоє… Я вам тільки-но виклав свою версію. Так ось, вона мене не влаштовує.

      – Мене і поготів, – насупився Фламбо, спостерігаючи, як патер Браун спокійнісінько їсть. – Це ж про те, що супротивнику слід розуміти записку в протилежному значенні? Не знаю, як вам, а мені ця версія видається дуже дотепною, але не дуже…

      – Не дуже переконливою, – підхопив священик. – Я теж так вважаю. І ось чого я не можу збагнути. Чому ця фальшивка виконана так грубо? Поки що у нас є три пояснення того, що сталося: версія Дюбоска, версія Гірша і мої вигадки. Або записку написав французький офіцер, щоб знищити французького вченого, або її написав французький учений, аби допомогти німецькій розвідці, або її написав французький учений, щоб одурити німецьку розвідку. Нехай так. Тільки не дуже ця записка схожа на секретний документ, призначений для такої мети. Таємний документ має бути зашифрований, в ньому неодмінно будуть якісь скорочення і вже звичні вузькоспеціалізовані наукові терміни. А ця писулька нарочито проста. Прямо з бульварного роману: «В пурпуровому гроті ти побачиш золоту скриню». Таке враження, що той, хто написав цю записку, сам хотів, аби в ній одразу ж розпізнали підробку.

      Не встигли співрозмовники добре обміркувати сказане, як до столика вихором підлетів невисокий чоловік в армійській уніформі й упав на крісло.

      – Вражаюча новина, – повідомив герцог де Валон. – Я прямо від нашого полковника. Він збирає речі і сьогодні ж їде за кордон. Просив нас з’явитися на місце поєдинку та передати супротивнику його вибачення.

      – Що? – Фламбо не повірив своїм вухам. – Вибачення?

      – Уявіть собі, – галасував герцог. – Причому на очах у всіх, в той же час і на тому самому місці, де мав відбутися поєдинок. Він перед самою дуеллю їде, а ми маємо за нього викручуватися!

      – Та що ж це таке, справді? – обурився Фламбо. – Та ж не злякався він цього миршавого Гірша! Хай йому грець, та хіба Гірша можна злякатися?

      Навіть в хвилини гніву розсудливість не зраджувала Фламбо.

      – Це все чиїсь підступи, – відрубав герцог. – Не інакше – підступи масонів. Вони хочуть зробити з Гірша героя…

      Патер Браун поводився так, ніби нічого особливого не сталося, але очі у нього чомусь були задоволені. За час знайомства Фламбо добре вивчив вираз обличчя священика. Іноді на цьому обличчі було написано подив,