Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

Фламбо, з апетитом продовжуючи їжу.

      – Не сірий! Фламбо, ви мене лякаєте.

      – Ось вам і новина! Чому це вас так налякало?

      – Білий конверт, – стурбовано сказав священик. – Треба ж йому бути білим! Ну чому, чому не сірий? Раз він білий, отже, вчений і справді затіяв чорну справу. От грішна душа!

      – Кажу ж вам, не міг він написати цю записку! – обурився Фламбо. – У ній же все навпаки. А науковець – винен чи ні – знав усі таємниці.

      – А записку і написав той, хто знав усі таємниці, – пояснив священик. – Інакше він не зміг би так точно перекрутити всю картину. Щоб перекрутити кожен факт, потрібна нереально диявольська обізнаність.

      – Це означає що…

      – Це означає, що людина, котра бреше так легко, візьме та й скаже правду. Уявіть, що вам доручили відшукати будинок зі зеленими дверима і блакитними віконницями. Вас попередили, що перед будинком – не позаду нього! – є садочок, що господарі тримають собаку, а кішок не зносять, і завжди п’ють чай, а не каву. Ви не знайшли такого будинку і вирішуєте, що його і на світі немає. Але я скажу: «Не поспішайте. А не попадався вам будинок із блакитними дверима та зеленими віконницями, зі садочком позаду, а не попереду? Будинок, де кішкам рай, а собаку пристрелять при першій появі, де з ранку до вечора п’ють тільки каву, а чаю навіть на кухні немає? Якщо ви бачили такий будинок, то саме він вам і потрібен. Той, хто послав вас, мав його добре знати, а то як би він зумів так правильно намалювати неправильну картину?»

      – Але що за всім цим криється? – допитувався Фламбо.

      – Ніяк не збагну. У цій історії з Гіршем я вже нічого не тямлю. Поки мова йшла про переплутані шухляди та про колір чорнила, я так само, як і ви, вважав, що це помилка шахрая, котрий підробив записку. Але три – містичне число. Воно замикає коло. І коло замкнулося. Оскільки ні розташування шухляди, ні колір чорнила, ні колір конверта не збіглися з тим, про що вказано в записці, це невипадкова розбіжність.

      – Отже, все ж зрада? – засмутився Фламбо, знову беручись за їжу.

      – І в цьому я не впевнений, – патер Браун був не на жарт здивований. – Знаєте, для мене досі залишається загадкою справа Дрейфуса. Нематеріальні докази завжди говорять мені більше, ніж речові. Ви ж пам’ятаєте: я суджу про людину по очах, голосу, по тому, щаслива його родина чи ні, на які теми він любить спілкуватися, а яких уникає. Так ось, у справі Дрейфуса мені багато здавалося незрозумілим. Я не про жахливі звинувачення, які висували один за одним прихильники й опоненти Дрейфуса: мені відомо (хоча це звучить дещо старомодно), що і зараз серед сильних світу цього можуть з’явитися нові Ченчі чи Борджіа.[17] Ні, мене вразила щирість обох сторін. Маю на увазі не простих членів політичних партій – це переважно люди чесні, котрих легко одурити. Я кажу про безпосередніх учасників справи. Про змовників, якщо проти Дрейфуса справді була затіяна змова. Про зрадника, якщо справді була здійснена зрада. Маю на увазі тих, хто повинен знати правду. Дрейфус, судячи з усього, знав, що його обмовили. А політики та військові,

17

Беатріче Ченчі (1577–1599) – батьковбивця, донька римського аристократа, котра прославилася вродою та мужньою поведінкою під час розслідування і страти. Борджіа – родина аристократів іспанського походження, котрі були відомими отруйниками.