Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

це і зробив. Потім оперся на велику ручку великою головою і маленьким тілом і втупився в далечінь порожнім поглядом, скорботно наморщивши чоло.

      – Ах, якщо б я міг збагнути, – пробурмотів він, – що означає весь цей жах!..

      І, спираючись об ручку лопати, що сторчма стояла, затулив обличчя руками, як у церкві.

      Всі куточки неба світлішали сріблом та блакиттю. Птахи щебетали в деревах так голосно, наче самі рослини розмовляли одна з одною. Але троє людей мовчали.

      – Гаразд, – вибухнув нарешті Фламбо, – з мене годі. Мій мозок і цей світ не в ладу, ось і все. Нюхальний тютюн, зіпсовані молитовники, музичні шкатулки… Та що ж це?…

      Патер Браун відкинув голову і з невластивим йому нетерпінням смикнув руків’я лопати.

      – Стоп, стоп, стоп! – закричав він. – Це все простіше за просте. Я втямив про тютюн і коліщатка, як тільки розплющив очі. А потім побалакав з Ґау, він не так глухий і не такий дурний, як прикидається. Там усе гаразд, все добре. Але ось це… оскверняти могили, тягати голови… Начебто це погано? Начебто тут не обійшлося без чорної магії? Ніяк не в’яжеться з простою історією про тютюн і свічки. – І він задумливо закурив.

      – Друже мій, – з похмурою іронією зауважив Фламбо, – будьте обережні зі мною. Не забувайте, що я ще нещодавно був злочинцем. Перевага в тому, що всю історію вигадував я сам і розігрував якнайшвидше. Для сищика я нетерплячий. Я француз, і чекати не для мене. Все життя я, на добро чи зло, діяв миттєво. Вибирав поєдинок на наступний ранок, негайно платив за рахунком, навіть до зубного лікаря…

      Люлька впала на гравій доріжки і розкололася на друзки. Патер Браун лупав очима, демонструючи точну копію кретина.

      – Боже, який же я дурень! – торочив він. – Господи, який дурень!

      І почав сміятися трохи деренчливим сміхом.

      – Дантист! – сказав він. – Шість годин я мучився подумки, і все тому, що не згадав про нього! Яка проста, яка чудова, мирна думка! Друзі мої, ми провели ніч у пеклі, але зараз зійшло сонце, співають птахи, і сяйво зубного лікаря осяює світ.

      – Я розберуся, що тут до чого! – вибухнув Фламбо. – Катувати вас буду, але розберуся!

      Патер Браун придушив, вочевидь, бажання пройтися в танці навколо світлої галявини та закричав жалібно, як дитина:

      – Ой, та дайте мені побути дурним! Ви не знаєте, як я мучився. А тепер збагнув, що справжнього гріха в цій справі немає. Тільки невинне божевілля, це ж не страшно.

      Він обернувся навколо осі, потім серйозно глянув на своїх супутників.

      – Це не злочин, – сказав він. – Це історія про дивну, спотворену чесність. Мабуть, ми зустріли єдину людину на світі, котра не взяла нічого, крім того, що їй належить. Він проявив ту дику життєву послідовність, якій поклоняється його народ. Старий віршик про Ґленґайлів – не тільки метафора, а й правда:

      Як зелений сік cтарих дерев

      П’є червоне золото Оґілві.

      Він розповідає не лише про потяг до багатства. Графи збирали саме золото, вони зібрали багато золотого начиння і золотих візерунків.