Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

вітрини, нещодавно спустошеної матримоніальними приготуваннями пана Енґуса, і той із подивом помітив, що на склі з боку вулиці приклеєна довга смужка паперу, якої точно не було зовсім недавно, коли він цю вітрину споглядав. Юнак вийшов на вулицю слідом за впевнено крокуючим Смайтом і побачив, що до скла акуратно приліплена смуга гербового паперу в добрих півтора ярда завдовжки, а на ній розмашистий напис: «Якщо ви вийдете за Смайта, він помре».

      – Лоро, – сказав Енґус, просунувши руду голову в кондитерську, – заспокойтеся, ви при здоровому глузді.

      – Відразу видно руку цього негідника Велкіна, – буркнув Смайт. – Я не зустрічався з ним ось уже кілька років, але він всіляко мені дозоляє. За останні два тижні п’ять разів підкидав у мою квартиру листи з погрозами, і я навіть не можу з’ясувати, хто ж їх туди приносить, хіба що сам Велкін. Швейцар божиться, що не бачив ніяких підозрілих осіб, і ось тепер цей індивід приклеює до вітрини мало не некролог, а ви сидите собі тут у кондитерській.

      – Саме так, – скромно докинув Енґус. – Ми сидимо собі тут у кондитерській і спокійнісінько п’ємо чай. Що ж, сер, я високо ціную здоровий глузд, із яким ви перейшли безпосередньо до суті справи. Про все інше ми побалакаємо пізніше. Цей індивід не міг далеко піти: коли я востаннє дивився на вітрину, – а це було хвилин десять-п’ятнадцять тому, – ніякого паперу там не було, можу запевнити. Але наздогнати його нам не вдасться, бо ми навіть не знаємо, в який бік він зник. Послухайтесь моєї поради, пане Смайт, і негайно доручіть цю справу якомусь енергійному детективові, найкраще – приватному. Я знаю одного меткого чоловічка – на вашій машині ми доїдемо до його контори хвилин за п’ять. Його прізвище Фламбо, і хоча молодість його минула дещо бурхливо, тепер він бездоганно чесний, а голова у нього – просто золота. Він живе на вулиці Лакнау-Меншенс, в Гемстеді.

      – Вражаючий збіг, – сказав маленький чоловічок, піднявши чорні брови. – Я живу поруч, за рогом, на Гімалай-Меншенс. Ви не відмовитеся поїхати зі мною? Я зайду до себе і зберу ці дурнуваті листи від Велкіна, а ви тим часом збігаєте за вашим приятелем-детективом.

      – Це дуже люб’язно з вашого боку, – ввічливо зауважив Енґус. – Що ж, чим хутчіш ми візьмемося за справу, тим краще.

      У пориві надзвичайної великодушності обидва раптом церемонно розкланялися і вскочили в швидкохідний автомобільчик. Як тільки Смайт увімкнув швидкість, і машина завернула за ріг, Енґус із посмішкою глянув на гігантський плакат фірми «Мовчазні слуги Смайта» – там була зображена величезна залізна лялька без голови, з баняком у руках, а нижче читався напис: «Куховарка, котра ніколи не бурчить».

      – Я сам користуюся ними у себе вдома, – сказав чорнобородий чоловічок, посміхнувшись, – частково для реклами, а частково й справді для зручності. Повірте моєму слову: мої заводні ляльки справді розпалюють камін і подають вино або розклад потягів набагато спритніше, ніж будь-який слуга з плоті та крові, з яким мені доводилося мати справу. Потрібно тільки не плутати