Кохання останнього магната. Френсіс Скотт Фіцджеральд

що діло моє було зовсім безнадійне. Не можна жити тим, щоб увесь час прати білизну чужих почуттів. Та тоді мені здавалося інакше: може, тато допоможе, а може – стюардеса. Могла б піти до кабіни пілота й прямо сказати Стару: «Якщо я колись і бачила любов, то в очах тієї дівчини».

      Міг би й пілот стати в пригоді: «Чоловіче, ти що, сліпий? Мерщій до пасажирського салону!»

      Та й Вайлі Вайт міг би прийти на допомогу, замість того, щоб маячити в проході у мене перед очима, гадаючи, сплю я чи ні.

      – Сідайте вже, – запросила я. – Які новини? Де ми?

      – В повітрі.

      – А, он воно що. Тоді сідайте. Над чим працюєте? – спробувала я удати живий інтерес.

      – Хай допоможуть мені небеса, я пишу про бойскаута, а саме: «Бойскаут».

      – Старова задумка?

      – Хто його знає… Він запропонував мені поміркувати. Не виключаю, що з десяток сценаристів працювали над ідеєю до мене, і рівно стільки ж будуть копирсатися в ній після мене, а от цю систему вигадав власне він. Бачу, ви в нього закохалися?

      – Ще чого! – вигукнула я обурено. – Та я його з дитинства знаю.

      – До нестями, еге ж? Що ж, спробую влаштувати ваші справи, якщо ви допоможете мені влаштувати мої. Хочу мати власну групу.

      Я знову заплющила очі і провалилася у сон. А коли знову розплющила, то побачила, що стюардеса вкриває мене пледом.

      – Майже на місці, – оповістила вона.

      Крізь ілюмінатор, над захід сонця, було видно, що земля під крилом стала зеленішою.

      – Тільки-но почула дещо смішне, – сповістила вона, хоча її ніхто не питав. – У кабіні пілота… той містер Сміт, чи містер Стар… ніколи не бачила його імені в титрах.[37]

      – А він його ніколи не ставить, – пояснила я.

      – А-а-а. Отже, він розпитував пілотів про льотну справу… Тож воно його й справді цікавить, не знаєте?

      – Знаю.

      – Ото ж бо один з пілотів і каже, що б’ється об заклад, що за десять хвилин береться навчити містера Стара літати соло. У нього, каже, такий склад розуму – все схоплює на льоту.

      У мене почав уриватися терпець.

      – Ну і що тут такого смішного?

      – Зараз, так от, нарешті один з пілотів питає, чи подобається містеру Стару його справа, а містер Стар на це й відповідає: «Авжеж. Само собою, подобається. Коли навкруги у всіх не всі вдома, то приємно залишатися хоч і неповним ідіотом, та єдиним, якого ще не розкусили».

      Стюардеса так і заходилася від сміху, а мені хотілося плюнути їй межи очі.

      – Уявіть собі: «Коли навкруги у всіх не всі вдома, то приємно залишатися хоч і неповним ідіотом, та єдиним, якого ще не розкусили».

      Раптом без видимої причини її сміх урвався, і вона підвелася – сама серйозність:

      – Піду заповню робочий журнал.

      – Прощавайте!

      Здається, то не вони допустили Стара посидіти поруч із собою, а він дозволив їм посидіти біля свого трону, і то не вони допустили його до штурвалу, а він дозволив їм постернувати.

      Багато

37

Прототип Стара Ірвінг Тальберґ ніколи не ставив своє ім’я в титрах фільмів, які продюсував (90 фільмів).