Кохання останнього магната. Френсіс Скотт Фіцджеральд

коли ти стаєш проти мене я розумію що виходу немає! Я відчуваю себе зайвим і продовжувати подорож мені нема чого хочу лише тебе ще раз попередити.

      Бережись! Я знаю.

Твій друг МЕННІ.

      Стар прочитав її двічі, підняв руку та пошкрябав вранішню щетину на підборідді.

      – У нього зовсім розшарпані нерви, – сказав він. – І чим тут зарадиш? Абсолютно нічим. Шкода, що я його не вислухав. Та я не люблю тих, хто нав’язується тобі зі словами, що це – в твоїх власних інтересах.

      – Може, так і було, – припустився Вайлі.

      – Це – нікчемний прийом.

      – А я б на нього клюнув, – похитав головою Вайлі. – Я марнолюбний, як жінка. Якщо хтось вдає, що я їм небайдужий, я прошу продовжувати. Поради мене тільки тішать.

      Тепер вже, зморщивши носа, похитав головою Стар. Вайлі продовжував піддражнювати його – то був привілей, у якому йому ніколи не відмовляли.

      – Ти клюєш на деякі лестощі, – сказав Вайлі. – Такий собі комплекс Наполеона.[33]

      – Від лестощів мене просто нудить, – відрізав Стар, – та ще більше нудить, коли тобі нав’язують свою допомогу.

      – Якщо тобі так вже не подобаються поради, за що ж ти мені платиш?

      – Це суто ділове питання, – сказав Стар. – Я – ділок і я купляю те, що в тебе в голові.

      – Який з тебе ділок, – не погодився Вайлі. – От коли я працював у паблісіті по зв’язках з громадськістю, я ділків бачив-перебачив і не можу не погодитися з Чарльзом Френсісом Адамсом.[34]

      – І що той казав?

      – Він знав їх усіх: Ґулда, Вандербілта, Карнеґі, Астера – і він писав, що серед них немає жодного, з ким би він бажав зустрітися ще раз, у цьому чи іншому світі. Ну, з тих пір вони краще не стали. Тому я й кажу, що ти – не ділок.

      – Мабуть, той Адамс був буркун, – сказав Стар. – Либонь, сам хотів бути першим, та забракло розсудливості чи твердості характеру.

      – Голова в нього на плечах була, – відповів Вайлі досить-таки єхидно.

      – Голови на плечах недостатньо. Вас, письменників та й інших людей мистецтва, так і тягне то занепасти духом, то скочити в халепу, і має знайтися той, хто витягне вас із халепи та вправить мізки. – Він знизав плечима. – Ви все сприймаєте занадто близько до серця, а людей або ненавидите, або перед ними вклоняєтеся… люди для вас – це щось особливе, а насамперед – ви самі. Самі напрошуєтеся, щоб вами попихали. Я люблю людей і люблю, коли вони люблять мене, та моє серце там, куди поклав його Господь – у мене всередині.

      Він помовчав.

      – Гаразд, а що я сказав Шварце в аеропорту? Можеш пригадати точно?

      – Ти сказав: «За чим би ти не прийшов, моя відповідь – «Ні!».

      Стар мовчав.

      – Він зовсім знітився, – продовжував Вайлі, – та я буцімто його трохи розвеселив. А щоб розвіятися, ми покатали доньку Пета Брейді на авто.

      Стар натис на кнопку виклику стюардеси.

      – Отой пілот, – спитав він, – він не заперечуватиме, якщо я посиджу в кабіні поруч з ним?

      – Це проти правил, містере Сміт.

      – Тоді запросіть його сюди

33

«Комплекс Наполеона» – набір психологічних особливостей, нібито властивих людям невисокого зросту, названий на честь імператора Франції Наполеона I. У масовій культурі прийнято вважати, що Наполеон компенсував свій невеликий зріст прагненням до влади, війн і завоювань. Зріст Наполеона насправді становив 1,68 м, що перевищує середній зріст француза того часу. Наполеона часто бачили з його імператорською гвардією, в якій всі були вище середнього зросту, тому могло здатися, що Наполеон низький.

34

Адамс, Чарльз Френсіс (1835–1915) – президент залізничної компанії «Юніон Пасифік», що належала Дж. Ґулду (1836–1892). В «Автобіографії», виданій у 1916 р., Адамс залишив живі характеристики Гулда та інших мультимільйонерів свого часу, зокрема, Вандербілта, Карнеґі та Астера.