Пекло на землі. Віталій Юрченко

група в українському репертуарі), що подавалася на погляд Окрреперткому, де рішучий голос мав агент ГПУ. До цих «сомнітєльних» зачислено геть всі наші дореволюційні п’єси, комедії: «Наймичку» із’ять – церковщіна й шовінізм (там про жидів); «Ой не ходи, Грицю» – вибросіть – куркульскоє мещанство; «Невольник», «Ясні зорі» – націоналізм, самостійництво – так безапеляційно «чистив» репертуар агент ГПУ.

      Не раз я до зубів ївся на засіданні реперткому за наші безсмертні драматичні твори, як «Наталка Полтавка», «Суєта», «Кума Марта», «Мазепа». Запальні комуністи – члени реперткому – цензори не пропускали, а я виходив ідеольогом просвітянщини. За «Запорожця за Дунаєм» мав величезну неприємність.

      Ця невмируща українська опера-пісня, як і всюди, має величезний успіх, а наше ГПУ її вперто викреслювало з репертуару «допущених».

      Влітку 1928 року улаштовував Окркомітет Мопру масову вечірку. Секретар комітету (безпартійний) запропонував поставити «Запорожця за Дунаєм»; це дасть великий прибуток. Я вагався з дозволом (відчував бурю), аж заступник зав. Агітпрому узяв відповідальність на себе, а він, до речі, голова Окркомітету Мопру. Проте, він поїхав другого дня на курорт, а все спало на мене.

      Погожої неділі в саду багатюща гулянка. Грімко лунають дві орхестри музики, вогненними різками стріляють в небеса фаєрверки, ракети, сіється маком бій конфеті, серпентин, заливаються солодкими трелями соловії. Настрій в гулящих святочно-піднесений. З лябіринту зелених гірлянд розлягається мельодійним акордом:

      Ой, збирайтесь працювати,

      Золотую ниву жати.

      Доле, ми тебе благаєм,

      Щедрою для нас ти будь.

      І потужним національним духом проймає серця кількатисячних мас. Появу козака Карася зустрічають громом оплесків. Не в одного защеміло серце, заворушилась ще не засохла рана.

      Я сидів на передній лаві й оглядав святочну обстановку, що пашіла явно націоналістичними вогнями. Заворушився і в мені національний інстинкт. Відчував, що в таких картинах знайшли б ми єдність, дружбу, однодумність. Коли б їх більше та частіше, то… Пригадав 1919 рік, як після другого концерту кобзарів-бандуристів публика не пішла додому, а захопила більшовицький баталіон, опанувала місто і розгорілось величезне повстання на весь повіт. Один з бандуристів-солістів був навіть комендантом міста…

      На початку другої картини в партер увійшов зав. Агітпрому та начальник ГПУ. Я не сумнівався, що буде буча, і зник з очей, та нагнав заворгвідділом комсомолу: «Тебя Щелков зовьот». Вертаюсь.

      – Кто разрєшіл пастановку? – зашипів крізь зуби завагітпропом і вкрив мене трьохповерховою лайкою.

      – Я не погод… – хотів виправдуватись, але не дали. (Крута лайка…)

      – Заігриваєш на струнах націоналізму? Хочеш возвратіть 19 год?.. Петлюровськоє ти атродьє… Я тєбє покажу…

      – Прекратіть немедленно, – відрізав начальник ГПУ.

      – Таж не середині… хай би вже кінч… – пробував я гамувати.

      – Что?!