Пекло на землі. Віталій Юрченко

Читать онлайн.
Название Пекло на землі
Автор произведения Віталій Юрченко
Жанр Зарубежная классика
Серия Історія України в романах
Издательство Зарубежная классика
Год выпуска 0
isbn 978-966-03-5144-8, 978-966-03-8066-0



Скачать книгу

з’їси. Життя не стало. У вас у вухах трахкає індустріялізація, вирує жир, а ми сліпнем від нужди…

      Зговоритись з дядьком «по-доброму» не можна було. Заходжу до сільради:

      – Председатель, негайно сход, – наказую.

      – В якій справі? Позавчора був сход, – невдоволено дивиться на мене голова.

      – Привіз гостинця. Прочитайте. – І виклав обіжника: на Косарівку накладено 4000 пудів хлібозаготівки.

      Голова пробіг очима й за голову вхопився.

      – Чи показилися?! Що вони роблять? Це ж страшне… Тиждень тому витаскав 1500 пудів обкладання, позавчора одержав приписа на 3000 пудів контракції, ось лежить на 5000 облігацій… Ну, посудіть самі, ви чоловік, здається, з наших, чи можуть сільські злидні таке витримати? Звідкіль його брати? Ні… Не хочу головувати. Не можу бути здирщиком. Кінець, – і з серцем стукнув об стіл.

      – Не хвилюйтесь, товаришу, й скликайте сход, – не хотів я піддаватись його настрою.

      – Ну да, вам байдуже, ви своє знаєте. Один виставив цифру, другий приїхав, намолов, налякав, забив баки, проголосував та й поїхав. А тут переноси всі прокльони, гавкай собакою, стягай останнє ряденце, а виконай, хоч лопни. Добре вам казати. Побули б ви хоч тиждень у моїй шкурі… Це пекло, а не головування тепер. Що божий день, то смикають. Та ще як? За горло душать. Ну, де ж його стільки брати?!

      – Слухайте, друже, – взяв лагідно його за плече. – Я все добре розумію, але вже пізній час. Потім поговорим, а зараз скликайте сход.

      – Що ж? Я скличу, але навряд щось вийде…

      Голова не помилився. Сход так-сяк стягнули десь коло 11 години вечора. Сам голова бігав з палицею попід хати та «штрафом» лякав. Прийшов кожен з лайкою, лютий за дванадцятьох чортів: Тут удосвіта до роботи, аж мамочко, а його – сукиного сина зі сходом судомить.

      Пізно почали. Не скінчив я своєї короткої розмови, ледве вимовив тихо я й мягко цифру 4000, як заля заревла в сто голосів.

      – Що за здирство, за грабіж?!

      – Доки це буде?

      – Що воно, по десять разів у нас родить?

      – Який чорт не приїде, та й дай і дай…

      – Душіть нас зразу, коли пішло на те.

      – Ведіть усіх до ГПУ, куди дванадцятьох позавчора забрали, однаково життя нема.

      – Але чи бачив світ коли таке?

      – Не дамо, ні фунта не дамо, годі. Скільки не дай – все мало. Нехай з нас шкуру луплять, все одно пропадати.

      – Товариші селяни, – намагався я втихомирити. – Ви ж знаєте, в якому стані республіка. Нам треба забезпечити робітничі райони…

      – А моя сім’я що буде їсти? І так звели на свинячий пайок: 18 пудів зерна на душу річно.

      – Чи ж знаєте ви, що в мене й до Різдва хліба не стане, а мені 60 пудів контактації треба здати? Чим я сім’ю прогодую? Ви мені дасте з міста?

      – Еге, спосудишся в них. Деруть з нас тисячами, а як позичати прийдеться, то по 10 фунтів дають на двір…

      І гули, кричали без упину. Марна справа була закликати до порядку. Ніяка, мабуть, сила не змогла б їх вгамувати. Стали розходитись. Я захвилювався. Провал сходу – ганебна річ для уповноваженого: скажуть – «белоручка», кваша, а не робітник.

      Рятуючи