Пекло на землі. Віталій Юрченко

Він поінформував нас, що готується всеукраїнське повстання під орудою Петлюри й Тютюнника. На осінь мають вдарити – Тютюнник з-за кордону, а ми мусимо підготуватися звідсіль. На Одещині – IV Повстанський район. Ним керує Гулий-Гуленко. Первомайська участкова організація завербувала вже до 300 душ готових виступати.

      Обнадієний вертався я в свої місця збирати хлопців. Поринув знов у агітаційно-вербовочну роботу, та… ошпарився на початку. Лиха накрила в Липнягах Первомайська чрезвичайка й вирізала там усе мужеське населення[9]; сам Лихо ледве втік, але попався з Романом та Дем’яном у Грузькій і, тяжко ранений, помер у Грушці на горищі у теж раненого Дем’яна на руках. За декілька днів відкрили організацію в Первомайську й розстріляли за дві ночі 125 чоловік.

      Пропаща справа цілковито. Щоб не попастись чрезвичайці, рішив я пробратись за кордон. З трудом добув документа й студентом до Кам’янця, а там за Збруч.

      Було після зимового походу. Організаційна праця, рух були спараліжовані…

      З гнітючим настроєм, розбитий вкрай, вертавсь на Україну, не знаючи – куди іти, за що хапатись, для чого й жити…

      Не видно й вогника надії… Попіл і пустка на душі…

      III З РАДЯНЦЯ АКТИВІСТА – АРЕШТАНТ

      Весна 1922 року в наших околицях не давала ніяких виглядів на повстання. За зиму поарештували, повистрілювали провідників. Розвіявся, притих бунтарський в масі дух.

      Блукаючи по хуторах, став я навідуватись до рідного села, минаючи очей міліції та всяких агентів. Головою сільського КНС був товариш по школі Тимошко. Сприятелювавсь я з ним і скоро завоював «політичну благонадійність». Через його протекторат на трьох «засіданнях» всіх членів РВК[10] з п’ятьма журавлями «робітничо-селянської» (самогонки) на «повістці денній» назвався «своєю людиною» і по трьох роках бурхливого заячого життя став мирним громадянином, легалізувався.

      Не звик тинятись без роботи. Згорівши в збройній боротьбі, почав працю в духовій ділянці. Тоді розпочинався автокефальний рух. Ним захопився. Зі своїх старих однодумців заклав ініціятивну групу. Ми переконали кількох авторитетних церковників, поставили завдання – українізувати церкву.

      Не легка справа – зробити зміну у віками усталених церковних традиціях. Бабки казали: «Я Бога прогнівлю, коли звертатимусь до нього мовою, що нею мужа лаю». Поважніші селяни побоювались: Чи не диявольсько-більшовицька це затія, щоб опоганити, зруйнувати церкву? Сам панотець і слухати не хотів про «самозванну» автокефальну церкву.

      Мали з ним полемічний бій на зборах села. Він спирався на те, що автокефальна церква не має святости. Ми ж контраргументували, що в часи IV Вселенського Собору Христова Церква зісталась без рукоположеного патріярха, і святість на новообраного передали всі приявні на Соборі духовні пастирі.

      Бій справи не розв’язав. Старі тримали руку священика, а молодь йшла за нами. Син голосує «за», а мати «проти». Доходило до бою. Провели плебісцит.

      Аж

9

Цей хутір з того часу зветься бабський хутір.

10

Районовий виконавчий комітет; замість волости тоді вже були райони.