Пекло на землі. Віталій Юрченко

радянської влади, хіба тоді, як заскочить загін комунарів. Серед дня походжали по селу наші хлопці й виспівували «Ще не вмерла». Вчительство виконувало цінну розвідку.

      Раз налетів у село великий загін червоних шулік. Наша розвідка повтікала, а більшовики стали господарювати, як хижа татарва; хати «бандитів, дезертирів», гасали по селу скаженими псами, б’ючи, стріляючи, кого не стрінуть.

      Прибіг у ліс хлопець Данило Чайка й розповів: забрали вчителів, попа, голову читальні, і ще кількох; трьох чи п’ятьох мають розстріляти, всі лежать в сільраді пов’язані.

      «Виручити» – і козячою тропою (найближчий шлях ярами) гусаком щодуху до села, а кінні побігли з другого кінця села дати фальшиву трівогу.

      Схильці-згинці низами вскочили в село. Щойно зачули вистріли по той бік, ми з криком «бий комуну» пустились до сільради. Майбутні жертви врятовано, а замість них на греблі в корчах качалось три більшовики та на воротях комісар.

      Розсердилися на нас комуністи. Кругом Галочого скупчили силу. Раз полізли й у середину. Нас було мало, тому віддали «Січ» на поталу червоним «бісурменам».

      За це віддячили. Наскочили на ст. Голованівське броневик, знищили прислугу й машинерію, спалили зсиппункт (зсипний пункт зерна).

      Було нам того дня роботи. Добирались до Воловика, щоб отаборитися на ніч. Розвідка донесла, що з Грузької на Вербову їде «отряд».

      – Тут нас не сподіваються. Перепинити, – подав Чорна Борода. Пустились навперейми.

      Того вечора женився у Вербові продагент. Сватав у панка-мельника Мелешка доньку. Щоб врятувати виявлених на горіщі 1000 пудів пшенички, скупий батько за них продав комуністові Попову рідну дочку. Жадаючи руки прекрасної панянки Янусі, Попов зламав комуністичне «вірую» – став під вінець.

      «Певно, продотрядчики так на весілля поспішають», – догадувався Бабій Роман.

      «Почастувати, хлопці, так, щоб покотилися від хмелю», – наставляв Чорна Борода.

      Політав сніжок, пухкий, лапатий. Він чудесно тушував нас в морочній сутіні. А продотрядці ще й співали, видно, напідпитку. Ми з насолодою очікували.

      – Що лиш гукну – сальва й на них, – попередив отаман.

      Наближались. Вози тарахкали з гори й стихали в долині. Ми напружили увагу. Аж Чорна Борода схопився:

      «Вогонь, разом», – і з сальвою скочили. Навіть коні перелякалися, стали, засмикались. Комунарики затріпалися на возах. Втікло-таки багато, бо було темно. 9 пустили, а 7 расєйських «розміняли».

      Подія продовжувалась. В цю хвилину баскою четвернею вертався продагент Попов спід вінця. Під стройні звуки 12 мобілізованих клинівських музикантів, молодята в’їжджають у подвір’я й приймають матірнє благословення до хати, а на воротях ураз бах – і розшалілий продотряд:

      – А сукін син. Ти торжествуєш, а там кров пролетарська льйотся. Тєбє свадьба, а там товарищі умірають. К стєнкє! Разорвать на часті! Перерєзать всю буржуйськую свору! Лові попов.

      І кинулись круками на молодих. Розлетівся в дребіззя