Енеїда. Вергілій

В зброї Ахілловій з бою або як на судна данайські

      Кидав фрігійські вогні, – брудна борода обгоріла,

      Злиплось волосся в крові, і ранами весь він укритий,

      Що коло мурів отчизни він стільки зазнав їх у битвах.

      І мимоволі, здавалось, заплакав я сам і крізь сльози

      280 Мовив тоді до героя, озвавшись сумними словами:

      «Світло Дарданії, тевкрів надіє з надій найвірніша,

      Де ти так довго барився, з якої країни приходиш?

      Гекторе, наш довгожданий, гей, Як ми тебе привітаєм

      Після сконання стількох твоїх рідних, по злигоднях всяких

      285 Цілого люду і міста, ослаблені дуже на силах?

      Чом це я рани ці бачу?» А він на те все ані словом

      Не відповів на ті марні питання; і, важко зітхнувши,

      Мовив лиш: «Сину богині, тікай, від пожежі рятуйся;

      Вдерся вже ворог на мури, вже валиться Троя висока.

      290 Досить, проте, й для вітчизни цього, й для самого Пріама.

      Збройній руці якби можна Пергам рятувати, то, певно,

      Ця ось правиця моя врятувала б. Святі свої речі

      Троя тобі доручає й пенатів; бери їх з собою,

      Будеш в них мати супутників долі; великих шукай їм

      295 Мурів; ти сам побудуєш ті мури, проїхавши море».

      Мовив це й в руки узяв він і Весту могутню, й пов'язки,

      І негасимий вогонь, і з святилища все це виносить.

      Зойками різноманітними повниться місто тим часом

      Більше й все більше, – хоч батька Анхіса домівка стояла

      300 Осторонь інших, густими деревами щільно укрита, —

      Зброя бряжчить все ясніше і жах навкруги навіває.

      Я прокидаюсь од сну й на покрівлі, до самого верху

      Вибігши миттю, стою й насторожую вуха уважно.

      Так це, як з вихром шаленим пожежа впаде на засіви

      305 Чи як бурхливий струмок у гірську переміниться річку

      Й поле заллє і жниво розкішне зруйнує, всю змиє

      Працю волів, позносить ліси на узгір'ях, – і стане

      Оторопілий пастух на скалі і той слухає гомін.

      Тільки тепер стало ясно усім, яка у них вірність:

      310 Підступ данайський відкрився. Уже Деїфоба оселя

      Впала, велична. Вулканові в жертву, уже загорівся

      Близький сусід Укалегон, – Сігейська затока палає

      Світлом відбитим. Лунають десь сурми, гук воїнів чути.

      Зброю вхопив я безтямно, хоч що вже тепер у тій зброї?

      315 Та спалахнув я бажанням зібрати загін і на замок

      Кинутись разом, – шаленство і гнів навіть розум виводять

      Із рівноваги, – збагнув я, як гарно загинути в битві.

      Вирвавсь тим часом Пант Отріад з-під ахейської зброї (

      Феба жерцем був у нас він на замку), в руках ледве держить

      320 Утвар священну, богів переможених, внука малого

      Й мов непритомний біжить до порогів. «Гей, Панте, – волаю, —

      Як рятуватися нам, яку боронити твердиню?»

      Ледве я встиг це промовить, як важко зітхнув він і каже:

      «Б'є вже остання година, Дарданії день неминучий.

      325 Ми лиш колишні троянці, колись Іліон був і слава

      Тевкрів