Енеїда. Вергілій

вас надаремно, якщо забажали з'єднатись зі мною,

      350 З тим, що на смерть іде певну. Ви бачите, що нам судилось.

      З храмів святих, вівтарі залишивши, боги усі вийшли,

      Ті, на яких ця стояла держава! Йдете рятувати

      Місто в пожарі. Умрімо ж, в середину киньмося бою!

      Є для побитих один порятунок – рятунку не ждати».

      355 Цими словами ще шалу додав я серцям молодецьким.

      Мов серед темряви ночі вовків шаленіючих зграя,

      Що зголодніла утроба наосліп їх гонить, а з горлом

      Висхлим залишені десь вовченята чекають, – і ми так

      Через ворожі ряди і крізь стріли на смерть ішли певну,

      360 Прямо до міста, а ніч похмурим своїм покривалом

      Всіх нас покрила. Хто жах тої ночі, загибелі й вбивства

      Виразить може словами, слізьми ті нещастя оплакать?

      Падає в порох весь город старий, що стояв стільки років;

      Всюди по вулицях всіх валяються трупи беззбройних,

      365 Повно їх теж у домах і на божих священних порогах.

      Та не самі лиш тевкрійці вину свою кров'ю змивають,

      Часом відвага приходить в серця переможених, гинуть

      І переможні данайці. Усюди розпука жахлива;

      Всюди лиш жах один, образи смерті встають незліченні.

      370 Перший з данайців попав Андрогей нам негадано

      в руки Разом з загоном великим; вважав нас за дружні фаланги

      Він, не впізнавши, й таким озивається приязним словом:

      «Гей же, мужі, поспішайте, чого це ви так забарились?

      Інші Пергам, що в пожарі горить, по шматочку розносять,

      375 Ви ж тільки зараз у бій вирушаєте з суден високих?»

      Мовивши це і відповідь мавши якусь невиразну,

      Врешті таки зрозумів, що у вир ворогів він потрапив.

      Весь охолонув і, скрикнувши, миттю назад він одскочив.

      Так, наче десь у колючих кущах несподівано ступить

      380 Хтось на гадюку і раптом, злякавшись, тікає від неї,

      Люто-бо шию свою підняла вона темно-зелену, —

      Глянувши, так затремтів Андрогей і почав утікати.

      Ми на них лавою сунемо й збройно кругом обступаєм.

      І незнайомих з місцевістю й лютим охоплених жахом

      385 Стелимо трупом, і спершу сприяє роботі цій доля.

      Успіхом цим запалившись, Кореб до своїх покликає:

      «Друзі, де доля й раніш нам дорогу рятунку вказала

      Й де нам прихильність являє, туди ми за нею ходімо:

      Нумо, щити заміняймо й данайські візьмімо відзнаки;

      390 Підступ чи мужність це буде, хто стане питать, коли

      йдеться Про ворогів? Самі зброю дадуть». Так сказав і гривастий

      Із Андрогея шолом надіває, і щит, що мав пишний

      Герб, він бере собі, меч він аргівський до боку чіпляє.

      Те саме роблять Ріпей і Дімант, і за ним уся молодь

      395 Радо, і кожний з них зброїться в свіжу добичу.

      Йдемо всі, Межи данайців вмішавшись, та бог не пішов наш за нами.

      Темної ночі цієї, у січі зустрівшись, багато

      Билися ми, багато ахейців послали до Орка.

      До кораблів своїх, до узбережжя одні з них тікають,

      400