Енеїда. Вергілій

ітакієць великим

      ґвалтом, що вимовив слово й мене на жертовник призначив.

      130 Всі, як один, притакнули й погодились легко на тому,

      Щоб нещасливець один поплатився за лихо, якого

      Кожний боявся для себе. Проклятий той день наближався,

      Підготовлялись обряди, мука готувалась солона,[36]

      Квітли на скронях стрічки. Та я втік, признаюся, від смерті,

      135 Пута порвав і в багнистому озері ніч пересидів

      Між комишами, аж поки, вітрила напнувши, відплинуть.

      В мене нема вже надії побачить стару батьківщину

      Й двоє коханих дітей, ані батька, якого люблю я;

      Може, і їх покарають за втечу мою, щоб помститись, —

      140 І надолужать провину мою їх нещасною смертю.

      Тож на богів я благаю тебе, на небесних, що правду

      Знають, на вірність, як ще між людьми непорушена є десь:

      Змилуйсь над лихом великим моїм і людину помилуй,

      Ту, що тягар оцих злигоднів мусить терпіти безвинно».

      145 Зрушені цими сльозами, даруєм життя йому, стільки

      Він милосердя в нас будить. І перший Пріам в того мужа

      Пута із рук його зняти велить, попустити кайдани

      Й мовить ласкаво: «Хто б ти не був, але втрачених греків

      Нині забудь. Будеш наш. Тільки правду скажи мені щиру:

      150 Нащо вони величезного цього коня збудували?

      Хто будував? Чи обітниця то, чи споруда військова?»

      Так запитав він. А той, в пеласгійських лукавствах учений,

      Звільнені руки до неба піднісши: «Вас кличу за свідків, —

      Каже, – о вічні вогні, вашу міць непорушну, священні

      155 Вівтарі й кляті ножі, від яких я утік, і ті стьожки,

      Що їх як жертва носив я, – вже вільно мені потоптати

      Греків священні закони, мужів їх ненавидіть, тайни

      Всі, що їх світові мають явити. Бо жодні закони

      Рідного краю мене вже не держать. Якби лише, Троє,

      160 Вірна лишилась ти даному слову, сама врятувавшись,

      Так і мене врятувала, як правду скажу і віддячусь.

      Всю-бо надію данайці і віру в війну розпочату

      Завжди в Паллади заступництві мали. Та з дня, як безбожний

      Син Тідея й зухвалий Улісс, винахідник злочинства,

      165 Божий палладій із храму святого забрать завзялися,

      Напад вчинивши і замку сторожу убивши, забрали

      Образ святий і торкнулись руками кривавими стьожок

      Діви святої, від тої хвилини надії данайців

      Враз похитнулись, й упавши, назад покотились. Зламалась

      170 Cила данайців, і серце богині від них відвернулось.

      Знаками ясно своїми дала це Трітонія знати;

      Ледве поклали у таборі образ, їй очі відкрились,

      Іскрами блиснули, тіло в солоному поті скупалось,

      Тричі сама на долівці вона підвелася – о диво! —

      175 Аж міднокований спис і щит затремтіли у неї.

      Їм провіщає Калхант, щоб морем тікали; не може

      Впасти Пергам від аргейської зброї, аж поки віщання

      В Аргосі знов не спитають та образ, який в кривобоких

      Суднах везли, не повернуть. Якщо ж вони в рідні Мікени

      180

36

Стародавні греки і римляни посипали голови жертовних тварин перед тим, як зарізати, мукою, грубо меленою і змішаною з сіллю, та прикрашували їх стрічками.