Енеїда. Вергілій

Хай би й вона так же палко, як я, полюбила Енея,

      Так, як лиш ти б зміг зробити, – послухай же нині мій задум:

      В місто сідонське син царський ітиме тепер, його милий

      Батько зове туди, серця мойого турботу й дари він

      Всі понесе туди, з моря вцілілі й зі згарища Трої.

      680 Cном я присплю його й сонного десь на верхів'ях Кітери

      Чи на вершині Ідалія в місці священнім сховаю,

      Щоб не з'явився не в пору і підступів цих не розкрив би.

      Ти на одну лише ніч, і не більш, його вигляд наслідуй,

      Хлопця знайоме обличчя прийми, адже й сам ти хлопчина.

      685 Щоб, як Дідона візьме тебе в радісній хвилі на лоно,

      Як на царському бенкеті їй серце Ліей обезжурить,

      Як обіймати і солодко стане тебе цілувати,

      Ти їй таємно влив жару у серце й отрути кохання».

      Любої матері слову слухняний Амур відкладає

      690 Крила й Іула ходою, веселий, в дорогу виходить.

      Сон на Асканія тихий Венера зсилає тим часом

      І, розігрівши на лоні, заносить в гаї ідалійські,

      Там медоцвітний майран м'які постелив йому квіти,

      В пахощі ніжні сповив і прозорою вкрив його тінню.

      695 Матері слову слухняний ішов Купідон із Ахатом,

      Царські дарунки з ним разом, радіючи, ніс він тірійцям.

      Як увійшов, посередині вже на золоченім ложі,

      На килимах пишнотканих, велично лежала цариця.

      Батько ж Еней, а за ним і юнацтво троянське – до неї

      700 Разом усі підійшли і навколо на пурпур схилились.

      Воду для рук подають уже слуги, з корзин викладають

      Блага Церери і всім рушники підносять вовнисті.

      В домі було там служниць п'ять десятків – для всіх готувати

      Довгі наїдків ряди й для пенатів підтримувать ватру.

      705 Інших же сотня дівчат і хлопців-однолітків стільки ж

      Страви на стіл подавали й вино наливали у чари.

      Через пороги веселі й тірійців не менше зійшлося, —

      Їх запросили на ложа узорні. Дарами Енея

      Дуже милуються всі. Іулом милуються вельми,

      710 Поломенистою бога подобою, вдаваним словом.

      Плащ розглядають усі й покривало у жовтих акантах.

      А фінікійка нещасна, призначена вже на загибель,

      Ще надивитися досить не може, горить в огляданні,

      Хлопцем, дарами розчулена дуже. Він же, Енея

      715 Міцно обнявши, на шиї повиснув і лиш заспокоїв

      Мнимого батька гарячу любов, перейшов до цариці.

      Та ж і очима, і серцем уся уже в ньому і ніжно

      Тисне до лона; не знає Дідона, який-то до неї

      Бог пригорнувся, нещасної. Він же усе пам'ятає,

      720 Що ацідальська матуся казала, й поволі береться

      Пам'ять Сіхея затерти, й нове прищепити кохання,

      В серце, погасле давно, забуте чуття повернути.

      Щойно притих той бенкет, із столів почали прибирати,

      Й ставить кратери великі, і вина вінчати вінками.

      725 Гомін пішов по палаті, в просторих світлицях лунає,

      З стелі злотистої сяють вогнем уже лампи висячі,

      Полум'я факелів темряву ночі долає.