Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів. Франс де Вааль

нашої біології – на користь цьому аргументу свідчать багато паралелей, виявлених у тварин. За кілька десятиліть ми пройшли шлях від закликів навчати дітей бути хорошими, оскільки наш вид нібито не має до цього природних нахилів, до консенсусу, що ми народжені бути добрими й що хороші хлопці – лідери еволюційного розвитку.

      «Теорія лиску» була домінантним поглядом на людську природу. Вона стверджувала, що справжньої доброти або взагалі не існує, або це просто еволюційна помилка. Мораль вважалася тонким шаром лаку, що ледве здатен приховати нашу істинну сутність, яка є егоїстичною. Проте в останнє десятиліття «теорія лиску» не встояла перед переконливими доказами емпатії, альтруїзму та співпраці в людей та інших тварин.

      Я щоразу бачу, наскільки радикально змінилося ставлення до цієї проблеми, коли зачитую публіці горезвісну заяву Ґіселіна, яка відправила мене колись до туалету: «Пошкрябайте “альтруїста” – і ви побачите, як із нього струменить лицемірство». Хоча я протягом десятиліть зачитував ці цинічні рядки під час лекцій, лише з 2005 року аудиторія стала зустрічати їх, голосно дивуючись і грубо регочучи, ніби це щось настільки обурливе, настільки відірване від їхнього самосприйняття, що вони не можуть повірити, ніби ці слова можна було сказати всерйоз. Невже в автора ніколи не було друга? Дружини, яка його кохала? Або хоча б собаки? Яке ж сумне життя він, мабуть, прожив! Коли я спостерігав за цією шокованою реакцією та за тим, наскільки вона є поширеною, то запитував себе: чи це моя аудиторія змінилася під дією нових доказів, чи все навпаки. А може, міняється Zeitgeist[2], а наука просто намагається його наздогнати?

      Хай там як, а тепер у моєму туалеті пахне трояндами. Я нарешті можу ослабити свою хватку, розім’яти ноги та поплавати.

Сповнені помилок

      І все ж таки все це може виявитися колосальною помилкою. Доброта може бути неадекватною, якщо її виявити не в той час і не в тому місці. Візьміть, приміром, те, як Дейзі дбала про Амоса, або те, як люди доглядають невиліковно хворих. У чому справа? Багато людей доглядають старого чоловіка чи дружину, як це робила моя мати, коли мій батько хворів. Який тягар їй довелося винести: вона була набагато меншою, ніж батько, та ледве могла ходити. Або подумайте про догляд за чоловіком або дружиною з хворобою Альцгеймера, що потребує нагляду щохвилини. Така людина не цінує ваші зусилля, дивується щоразу, як ви заходите до кімнати, або скаржиться на те, що ви кинули його або її. І все, що ви за це отримаєте, – це стрес і постійне виснаження. У жодному з цих випадків немає шансів на винагороду, у той час як теорія еволюції стверджує, що альтруїзм має приносити користь, або кровним родичам або тим, хто готовий і здатен пізніше відплатити тим самим. Чоловік чи дружина, що помирає, цьому опису не відповідає.

      Через те що Дейзі, моя мати та мільйони тих, хто доглядає хворих, не відповідають еволюційній догмі, науковці

2

Дух часу (нім.) (Тут і далі примітки перекладача, якщо не зазначено інше.)