Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів. Франс де Вааль

(«Mutual Aid»), що явно була спрямована проти «невірних» на кшталт Гакслі, який неправильно інтерпретував Дарвіна. Насправді Кропоткін перегнув палицю, коли ретельно збирав приклади тваринної солідарності, щоб отримати докази тому, що його політичні погляди правдиві. Проте він мав рацію, коли протестував проти опису природи, висунутого Гакслі, який мало знав про реальний світ.

      Для мене головне питання полягає в тому, як вийти з глухого кута Гакслі. Якщо ми не можемо говорити про Бога та якщо еволюція не дає ніякої відповіді, як тоді пояснити людську мораль? Якщо забрати з картини і релігію, і біологію, то, як на мене, залишиться чорна діра. І найдивнішим з усього цього є те, що біологи, як погані водії, знову спрямовують нас у той самий глухий кут, що й століття тому.

Моє життя як туалетна жаба

      Знайти жабу в унітазі в Австралії – цілком звичайна практика. Її можна витягти звідти, але земноводна знову успішно стрибне в унітаз і чіплятиметься за його поверхню своїми лапками з присосками, коли ми, люди, створюватимемо випадкове «цунамі». Схоже, жабам абсолютно не заважають відходи нашої життєдіяльності, що проносяться в цей момент повз них.

      Але мені заважають! Останні три десятиліття минулого століття я почувався ніби туалетна жаба. Мені доводилося відчайдушно шукати опору щоразу, коли виходила якась книжка про людську природу, написана чи то біологом, чи то антропологом, чи науковим журналістом, тому що більшість із них захищали ідеї, що були абсолютно чужі моїм уявленням про наш вид. Людей можна розглядати як добрих за своєю природою істот, але здатних на зло або злих за своєю суттю, але здатних на добрі вчинки. Склалося так, що я належу до першого табору, але в літературі підкреслювали лише негативну сторону. Навіть позитивні риси формулювалися так, що здавалися спірними. Тварини та люди люблять свої сім’ї? А назвімо це «непотизмом». Шимпанзе дозволяють своїм друзям брати їжу в них із рук? Назвімо це «дрібною крадіжкою» та «жебрацтвом». Такі книги були сповнені підозрілого ставлення до доброти. Ось характерне твердження, що знову й знову цитувалося в такій літературі:

      «Відтоді як відкинули сентименталізм, жоден натяк на милосердя не покращує наше бачення суспільства. Те, що вважають співпрацею, виявляється сумішшю опортунізму та експлуатації. …З огляду на повну можливість діяти у своїх інтересах, нічого, крім доцільності, не стримуватиме [людину] від жорстокості, каліцтв, вбивства – брата, дружини, батька або дитини. Пошкрябайте “альтруїста” – і ви побачите, як із нього струменить лицемірство»{29}.

      Для Майкла Ґіселіна, американського біолога, який так добре прославився своїми дослідженнями морських слимаків, що на його честь назвали один із їхніх захисних хімікатів (гіселінін), альтруїсти – це просто лицеміри. Проте вищевикладена цитата чомусь стосується не слимаків, а людей. Вона задала тон для багатьох подальших міркувань, як, наприклад, у книжці «Моральна тварина» («The Moral Animal»), яку написав

29

Michael Ghiselin (1974), p. 247.