Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів. Франс де Вааль

рівні. Справа в тому, що групи в цілому не діють як генетичні одиниці. У приматів, наприклад, практично всі представники певної статі (у більшості мавп це самці, але у вищих приматів – самиці) залишають свою групу в період статевого дозрівання, щоб приєднатися до іншої – так само, як і в людей трапляються міжплеменні шлюби. Це серйозно розмиває родинні лінії. Із генетичної точки зору групи приматів дуже «негерметичні», щоб їх міг контролювати природний відбір. Єдині особини, які можна оцінювати, – це ті, що мають спільні гени, наприклад розширені сім’ї. Голдейн був одним із головних авторів погляду на еволюцію «з погляду гена», згідно з яким альтруїзм набуває особливого значення. Навіть якщо індивід жертвує життям, щоб врятувати родича, він усе одно зберігає спільні для них гени. Тому допомагати рідним – це все одно, що допомагати собі. Кажуть, якось напідпитку Голдейн пробурмотів, схилившись над кухлем пива: «Я стрибну в річку заради двох братів і вісьмох кузенів», передбачивши таким чином теорію родинного добору, запропоновану Вільямом Гамільтоном, одним із найкращих і найрозумніших біологів від часів Чарльза Дарвіна.

      Я додаю слово «найкращий», щоб протиставити Гамільтона науковцю, який, власне, і ввів до наукового обігу термін «родинний добір», виклавши ідею Вільяма у власній статті без посилання на автора. Це був вищезгаданий Мейнард Сміт, який, кажуть, вигукнув, почувши про ідею Гамільтона: «Звичайно, як я до цього не додумався!»{17} Відтоді як Гамільтон дізнався, який анонімний рецензент затримав його оригінальну статтю, він затаїв пекучу образу на Мейнарда Сміта, незважаючи на його численні вибачення. Прайса спіткала майже та сама доля, коли Мейнард Сміт просто хотів подякувати йому за висловлені в стриманій суперечці думки («Чому отруйні змії не використовують свої смертоносні зуби одна проти одної?»), але, на щастя, Прайсу вдалося здобути співавторство.

      Спочатку родинний добір затьмарював кожну дискусію про альтруїзм завдяки тому, що фокусував увагу на соціальних комахах, як-от бджоли та терміти, які живуть у колоніях із близьких родичів. Проте друге пояснення привернуло таку саму увагу. Роберт Тріверс, американський еволюційний біолог, припустив, що співпраця між неродичами часто ґрунтується на взаємному альтруїзмі: корисні дії, які дорого коштують у короткостроковій перспективі, однак створюють довгострокові вигоди, якщо все гарно закінчиться. Якщо я рятую друга, який майже тоне, і він рятує мене за схожих обставин, то ми обидва будемо в кращому становищі, ніж якби кожен із нас був сам по собі. Взаємний альтруїзм дозволяє поширювати співпрацю за межі родинних зв’язків.

      Не дивно, що більшість учасників цього довгого пошуку були політично заангажовані. Один із них, британський статистик і біолог Рональд Фішер, був запеклим євгеністом, який вважав, що людська раса потребує певного генетичного вдосконалення. Інший, американський фахівець із теорії ігор угорського походження, Джон фон Нейман, був настільки захоплений

17

Джон Мейнард Сміт, процитовано за: Harman (2009), p. 167.