Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів. Франс де Вааль

нагодою кинути побільше камінців у віровчення, обходячи таким чином мої наміри. Для мене набагато важливіше зрозуміти потребу в релігії, ніж розгромити її. Центральне питання атеїзму – існує чи не існує Бог – для мене є монументально не цікавим. Що ми здобудемо, дратуючись через існування того, що неможливо ані довести, ані спростувати? У 2012 році Алан де Боттон підняв проти себе море люті, коли розпочав свою книжку «Релігія для атеїстів» («Religion for Atheists») словами: «Найбільш нудне та непродуктивне питання про будь-яку релігію – це питання про те, справжня вона чи ні – у тому сенсі, чи передали її з небес під звуки сурм»{10}. Проте для деяких людей це питання і далі є єдиним, яке вони можуть обговорювати. Як ми змогли опуститися до такої духовної обмеженості? Ми ніби приєдналися до дискусійного клубу, де все, що кожен може зробити, – це виграти або програти.

      Наука не дає відповідей на всі питання. Ще студентом я дізнався про «натуралістичну оману» та про те, що для вчених було б вершиною зарозумілості вважати, ніби їхня праця може висвітлити відмінності між добром і злом. Зауважте, це було невдовзі після Другої світової війни, яка принесла всім нам масове зло, що виправдовувалося науковою теорією самокерованої еволюції. Учені були дуже наближені до машини геноциду, коли проводили немислимі експерименти. Дітей зшивали разом, щоб отримати сіамських близнюків, живих людей оперували без анестезії, а кінцівки та очі переносили на інші частини людського тіла хірургічним шляхом. Я ніколи не забуду цей темний повоєнний період, протягом якого кожен учений, який говорив із німецьким акцентом, викликав підозру. Однак американські та британські науковці теж не були невинними, бо на початку ХХ століття саме вони принесли нам євгеніку. Вони захищали расистські імміграційні закони та примусову стерилізацію глухих, сліпих, психічно хворих, людей із фізичними вадами, а також злочинців і членів расових меншин. Такі операції проводилися таємно на жертвах, які відвідували лікарні з інших причин. Для тих, хто не хоче звинувачувати науку в цих похмурих історіях і списує все на псевдонауку, буде не зайвим згадати, що євгеніка була серйозною науковою дисципліною, яку вивчали в багатьох університетах. Станом на 1930 рік в Англії, Швеції, Швейцарії, Росії, Америці, Німеччині та Норвегії діяли інститути, у яких студенти вивчали її. Теорії євгеніки підтримували видатні постаті, у тому числі американські президенти. Її батько-засновник, британський антрополог і ерудит сер Френсис Ґальтон став членом Королівського товариства та був посвячений у лицарі після того, як віддався ідеям про поліпшення людської раси. Слід зазначити, Ґальтон вважав, що пересічний громадянин є «занадто неповноцінним для щоденної роботи в умовах сучасної цивілізації»{11}.

      Щоб продемонструвати моральне банкрутство цих ідей, у пригоді став Адольф Гітлер зі своїми поплічниками. Неминучим наслідком був занепад віри в науку, особливо в біологію. У 1970-х роках

10

Allain de Botton (2012), p. 11.

11

Karl Pearson (1914), p. 91.