Королівство жахів. Джин Філліпс

місці очей та лампочками всередині.

      Вони ступили кілька кроків у цивілізацію, й Джоан подивилася на карусель. Вона була нерухома й мовчазна; намальовані жирафи, зебри, ведмеді, горили та страуси завмерли на своїх місцях. Лінкольн любив кататися на каруселі, хоч і сідав верхи тільки на зебру. Тепер карусельні тварини були накриті гумовими попонками, й виготовлені фірмою «Клінекс» крихітні привиди літали над ними, звисаючи з дерев’яного обрамлення. Вона й Лінкольн підійшли дуже близько до каруселі, і її біле накриття нависло над ними, світле й спокійне.

      – Мамо, – попросив він, – візьми мене на руки.

      – Коли підійдемо до страхопудів, – сказала вона, нехтуючи його простягнені до неї руки. – Трошки далі.

      Цього разу він не протестував. Вони поквапно поминули карусель, йдучи в напрямку автоматів з їжею та дитячого парку з бризками, де досі над синьо-малиновою поверхнею води на довжину людської руки здіймалися водограї.

      – Тут жила Медуза, – проголосив Лінкольн, і вона подивилася понад збуреною водою на затінене місце з кам’яними статуями черепахи, жаби та ящірки. Щоразу, коли вони бачать витесані з каменю статуї, це означало, що Медуза тут була.

      – Тут була Людина-Павук, – повідомив Лінкольн, дивлячись на павутину.

      – Бідолашні хлопці, – сказала вона, бо вона щоразу це каже, коли вони минають жертви Медузи.

      – Вони мали б не розплющувати очей, – зауважив він, бо це він казав щоразу.

      Вона подивилася на темне скло кав’ярні «Коала» з її полицями загорнутих у пластикові обгортки сандвічів та круто зварених яєць, але не побачила всередині ніякого руху. Пластмасові стільці вже стояли догори ніжками на столах. Працівники ресторанів зазвичай зачиняли свої заклади за п’ятнадцять хвилин до закриття, тому вона не здивувалася.

      Вони звернули праворуч, до майданчика для гри зі скелястими горами та підвісного місточка. Колись Лінкольн виявляв цікавість до Антарктики, й тоді вони дивилися на великі валуни, як на айсберги. Останньої весни він грався в лицарів і зá́мки на підвісному містку, горлаючи на невидимих королів, щоб вони викотили гармати й зарядили катапульти каменями. Тепер цей самий місток завжди був пофарбований у колір веселки – стежки Тора, якою він спускається до землі. Через рік Лінкольн піде в дитячий садочок і ці дні супергероїв для нього поблякнуть і будуть замінені чимось, чого вона не може вгадати, а згодом і зоопарк буде чимось замінений, життя триватиме, й цей хлопець, що тримається за її руку, стане чимось зовсім іншим.

      Вони тепер не затримувалися, проминаючи крамницю подарунків і дерев’яну статую, де хлопець може просунути голову в отвір й уявити себе горилою. Вони сповільнили ходу біля захаращеного водоростями акваріума на краю майданчика для дітей – Лінкольн не міг утриматися від спокуси й не подивитися на велетенську черепаху – і попереду них з’явилася жінка старшого віку, лише за кілька ярдів від стінки акваріума, трохи відхиляючись назад. Вона тримала в руках черевичок.

      – Скелі