Таємна історія. Донна Тартт

зате чудом стукнувся об кілочок у кінці поля.

      – Ти дивись, – проказав я. – Б’юсь об заклад, він спробує ще раз.

      – Нічого в нього не вийде, – Чарльз знову сів, не зводячи погляду з гравців. – Стеж за Генрі. Він стає в позицію.

      Генрі цілив у непройдені ворітця, і навіть із такої відстані я бачив, що він цитує правила. Слабко долинули різкі скрики протесту від Банні.

      – У мене майже минуло похмілля, – промовив Чарльз.

      – У мене також, – сказав я.

      Світло на галявинці було золотого кольору, предмети відкидали довгі оксамитові тіні, а заслане хмарами яскраве небо ніби зійшло з полотна Констебля.[70] Мені не хотілося цього визнавати, але я був майже п’яний.

      Ми тихенько сиділи й спостерігали. З-над газону пролунав легкий стук дерев’яного молота об крокетний м’яч. У вікні на тлі торохтіння горщиків та грюкання шухляд чувся спів Френсіса, котрий ніби затягнув найщасливішу пісню у світі: «Паршиві ми овечки, ми разом заблукали… бе-бе-бе-бе…»[71]

      – А якби Френсіс купив будинок, – нарешті зважився я, – гадаєш, він би дозволив нам тут мешкати?

      – Звісно. Удвох із Генрі вони б тут з’їхали з глузду від нудьги. Банні, мабуть, доведеться працювати в банку, але він зможе приїжджати на вихідних, якщо залишатиме дітей із Меріон удома.

      Я засміявся. Минулої ночі Банні розводився про те, що він хоче мати восьмеро дітей, четверо хлопців і четверо дівчат. Це спровокувало Генрі на тривалу невеселу тираду про те, як реалізація репродуктивного циклу за своєю природою є неминучою предтечею швидкого занепаду й смерті.

      – Просто жах, – кивнув Чарльз. – Я так і бачу його. У дворі. Він начепив якийсь дебільний фартух.

      – Смажить гамбургери на ґратці.

      – А щось із два десятки гавриків гасає навколо й верещить.

      – Пікнік від клубу Kiwanis,[72] блін.

      – І релакс-меблі від La-Z-Boy.

      – Господи.

      Раптом у березах зашумів вітер. Із неба прилетів буйний вихор жовтого листя. Я відсьорбнув із чарки. Навіть якби я виріс у цьому будинку, то не зміг би його полюбити більшою любов’ю, не знав би краще рипіння його гойдалки, візерунку лози ломиносу на шпалері, оксамитових перекатів околиці, що розпливалася в сірому серпанку на обрії, фрагмента автостради, яка ледве проглядала серед пагорбів за деревами. Сама палітра кольорів цього місця проникла мені в кров. Так само, як і Гемпден у подальші роки спливатиме в уяві спантеличеним водокрутом білих, зелених та червоних барв, так і цей будинок за містом спершу пам’ятався розкішною гамою акварелей кольору слонової кістки та лазуритової блакиті, каштанових, жовтогарячих, золотих відтінків, що лиш приблизно намічали межі не забутих мною предметів: будинку, неба, кленів. Та навіть той день, на веранді, із Чарльзом на сусідньому стільці та запахом вогнища й дров у повітрі, в цілому має якості спогаду. Он він, перед моїми очима, надто прекрасний, щоб бути правдою.

      Сутеніло. Невдовзі сідати за вечерю. Я допив своє віскі одним залпом. Сама думка

70

Джон Констебль (1776–1837) – видатний англійський художник-пейзажист, представник романтичної течії в образотворчому мистецтві.

71

«The Whiffenpoof Song» – пісня-візитівка акапельного хору Єльського університету, складена за мотивами поезії Редьярда Кіплінга «Офіцери-джентльмени».

72

«Kiwanis International» – громадська організація, заснована в США у 1915 р. і покликана сприяти налагодженню ділової та професійної етики. Члени клубів «Kiwanis» організовують щотижневі обіди.