Пітер Пен = Peter Pan. Джеймс Метью Баррі

пристрасно теревенив Гак, – я хочу спіймати їхнього ватажка, Пітера Пена. Адже це він відсік мені руку. – Пірат загрозливо махнув своїм гаком. – Я дуже довго чекав, щоб потиснути йому руку ось цим. Ох, як же його роздеру.

      – Однак, – зауважив Сміхун, – я часто чув, як ви кажете, що такий гак вартує двох рук, коли йдеться про розчісування волосся чи якісь інші домашні справи.

      – Ага, – підтвердив капітан, – якби я був матір’ю, то радо молився б, щоб мої діти народилися вже з такими.

      І він глянув на свою залізну руку гордо, а на іншу – презирливо. А потім знову насупився.

      – Пітер кинув мою руку, – сказав він, скривившись, – крокодилові, який випадково пропливав повз.

      – Я вже давно, – зауважив Сміхун, – помітив ваш дивний страх перед крокодилами.

      – Я боюся не крокодилів, – виправив його Гак, – лише цього одного крокодила. – Він перейшов на шепіт: – Йому так припала до смаку моя рука, Сміхуне, що тепер він усюди мене підстерігає, тягається за мною по морях і суходолах, і облизується, уявляючи, як з’їсть усю решту мене.

      – У певному сенсі, – гмикнув Сміхун, – це такий собі комплімент.

      – Не треба мені таких компліментів, – гаркнув Гак примхливо. – Я хочу, щоб Пітер Пен першим дав себе скуштувати.

      Він сидів на капелюшку величезного гриба і тепер промовляв тремтячим голосом.

      – Сміхуне, – сказав він ледь чутно, – цей крокодил давно б мене з’їв, але, на щастя, він примудрився проковтнути годинник, і тепер той цокає у нього всередині та попереджає мене про його наближення.

      Пірат зареготав, але сміх його був невеселим.

      – Одного дня, – зауважив Сміхун, – годинник зіпсується, і він вас дістане.

      Гак облизав пересохлі губи.

      – Ще б пак, – погодився він, – тому той страх і переслідує мене.

      Раптом він відчув якесь дивне тепло знизу.

      – Сміхуне, – сказав він, – а моє сидіння гаряче.

      Він зістрибнув. Коли все палає, молоток і плоскогубці печуть.

      Вони обстежили гриб, який був завбільшки з невеличкий ослінчик. Таких грибів не буває в звичайних лісах. Вони спробували його зірвати, і він легко піддався, бо зовсім не мав коріння. Але з того місця, де «ріс» гриб, раптом задиміло. Пірати перезирнулися.

      – Це ж димар! – здогадалися вони одночасно.

      І справді, їм вдалося виявити димар підземної оселі. Хлопчики зазвичай затикали його грибом, коли ворог опинявся по сусідству.

      Але не тільки дим надходив із комина. Звідти линули ще й дитячі голоси, адже хлопці почувалися в безпеці і весело базікали. Пірати похмуро прислухалися до розмови, а потім поклали гриб на старе місце. Вони стали пильно роззиратися навколо і помітили дупла семи дерев.

      – Ви не чули голосу Пітера Пена звідтіля? – прошепотів Сміхун і погладив свій Джонні-штопор.

      Гак кивнув. Якийсь час він стояв у роздумах, нарешті його бліде обличчя спотворила така усмішка, від якої кров холоне в жилах. Сміхун саме цього і чекав.

      – Розкрийте ваш план, капітане, –