Батяр з Клепарова. Андрій Аркан

Здіслав чекає, чекає, чекає. Він збентежено, з напруженою посмішкою озирається по різні сторони сцени: «Пане Бабій! Ви де? Ми чекаємо! Чекаємо на пана Северина Бабія». В тиші залу заінтригована публіка починає перешіптуватися, а подекуди вже залунали смішки.

      Хтось з крайніх оркестрантів не витримав і кинувся у коридорчик. У пана Зарембського усе похололо всередині.

      – Бабій! На сцену! – майже в саме вухо дрімаючого Северина грізно гаркнув музикант і помчав назад, на сцену.

      Від несподіванки Северин гепнувся зі стільця на підлогу, ледве піднявся на тремтячих ногах і непевною ходою поплентався за тим оркестрантом. У ту мить Северин забув про все на світі.

      Ось кількома вузькими сходинками він піднімається на сцену.

      Цього слід було чекати – він зашпортався і мало не заорав носом по сцені, пролетів до самої середини. Лише стояк мікрофона, за який руками вчепився Северин, втримав його на ногах. Стояк похилився до самої рампи, мікрофон рвучко та оглушливо загудів, немилосердно для ніжних вух завсідників «Брістоля». Зал дружно вибухнув реготом та незадоволеними вигуками.

      Пан Зарембський затулив долонею обличчя.

      Северин якось втримався на ногах, поправив мікрофон, збентежено, з дурнуватою посмішкою тупцював на місці і, не припиняючи кивати головою на всі боки, обсмикував на собі костюм.

      Публіка не припиняла реготати, аплодувати і викрикувати з місць щось дотепне та в’їдливе на адресу невдахи-виконавця. Пан Зарембський скреготав зубами, ним трясло, він ладен був пошматувати на дрібні кавальчики того батяра. Першим отямився конферансьє і, ніби нічого не сталося, знову підійшов до мікрофону.

      – Отож, шановна публіко! Маємо на нашій сцені Северина Бабія! Очевидно, перший виступ… хвилювання. І наша така шляхетна заля! То все так впливає… Тож підтримаємо оплесками нашого нового виконавця! Прошу!

      Зал радісно зааплодував. Пан Здіслав запропонував жестом Северину стати ближче до мікрофона і подав знак оркестру – можна починати, а сам непомітно, в стилі справжнього конферансьє, полишив сцену. Музиканти заграли. Северин дочекався свого вступу і…

      Очевидно, що від надмірного хвилювання, голос у нього зірвався і він «пустив півня».

      Знову зала вибухнула реготом, цього разу вже з бурхливими оплесками та ще дошкульнішими зауваженнями з місць, які ще більше розпалювали залу. Пан Зарембський опустив додолу очі, скрушно похитав головою і пішов зі свого спостережного місця до бічного виходу на сцену.

      А Северин уже дещо опанував себе і заспокоївся. Він впевнено підніс догори руку, намагаючись заспокоїти залу, відкашлявся, прочистив горло і розвернувся до оркестру. Жестом подав знак – ще раз! Грайте ще раз! Починайте знову!

      І музиканти – що мали робити? Заграли! Цього разу, дочекавшись свого вступу, Северин заспівав. Чітко, правильно і чисто.

      І зала завмерла.

      Під час виконання Северином пісні пан Здіслав з іншого кінця сцени побачив на протилежному