Батяр з Клепарова. Андрій Аркан

відвідин церкви, і ніби пришила себе до тої швейної машинки.

      Завдяки маминому вмінню Северин ніколи не бачив тої біди, як то бувало з іншими його ровесниками, дітьми батярських околиць. Він завжди був ситим, чистим і доглянутим, і завжди охайно, навіть по-модному добре вбраним. Тому таке відчуття неусвідомленої потреби носити якщо не дороге, то хоча б чисте, охайне вбрання залишиться назавжди з Северином, якої б життєвої скрути він не зазнавав.

      У школі Северин вчився дуже добре. Навіть був найкращим учнем. Всі вчителі були ним дуже задоволені і покладали на нього великі надії – а раптом йому, хоча б одному з класу, вдасться виборсатися з такого життя. Особливо Северином був задоволений парох місцевої парафії, а все тому, що він, коли ще був маленьким Севцьом, сам, без дорослих, прийшов проситися до церковного хору. Парох хоча й був вельми подивований таким проханням малого, все ж таки дозволив йому відвідувати хор, тим більше, що в малого виявився ідеальний слух. Малого Северина тягнуло до музики і невдовзі він самотужки вивчив нотну грамоту.

      Та ось мами не стало. В одну мить життя Северинове змінилося. Ні, не можна сказати, що воно стало гіршим. Воно просто змінилося, стало геть іншим.

      Його вже зовсім доросла сестра Тетяна стала повноправною господинею. Тепер уже вона була і швачкою, і прачкою, і куховаркою. Хоча кравчинею вона виявилася не такою жвавою і не такою вправною, як її мама, все одно, замовлення надходили й далі. Але от Северинові тепер довелося допомагати сестрі на господарці. Він був змушений покинути школу і поступово звикати до нового життя. Звичайно, вічно так би не тривало. Ще яких два-три-чотири роки і його сестру як дуже добру господиню, хтось би обов’язково потягнув заміж. Тому й залишалося Северинові одне – міркувати, як би то собі знайти якусь роботу. Тут вибір був невеликим і доволі традиційним: або ставати гоноровим батяром, коханцем львівських вулиць, освоїти якесь злодійське ремесло, а потім згнити в Бригідках, або ставати таким собі напівбатяром, йти перекладати бруківку і до кінця життя гибіти на тих львівських вулицях вже не як коханець, а як справжній невільник.

      Замолоду Северин вирішив випробувати фортуну. І пішов на львівські вулиці опанувати картярське ремесло. Спочатку йому всміхалося щастя. Він вигравав, був завжди при грошах. Та ось стався випадок, за яким починається потайна сторінка Северинового життя. Ще майже підлітком він потрапив на два роки до цюпи. Як то могло статися, про те ніхто з його приятелів нічого певного сказати не зміг би. Одні казали, що програвся і мав борг, який не зміг вчасно повернути, бо не бажав. Вважав, що його обмахлювали. Зчинилася бійка, в якій він когось нібито забив. Інші казали, що він якогось відомого шулера злапав за руку на гарячому. А тут набігли поліціянти. Видно, що хтось їх попередив, бо шулеру якимсь дивом вдалося втекти. Ще інші казали, що то не через гру, не через карти і ніяких боргів за Северином ніколи не водилося, а просто клепарівські щось не поділили з личаківськими. Северин, звичайно, стояв