Дім, у котрому заблукав час. Вiкторiя Гранецька

років чоловіком-даївцем Русланом, дві неповносправні й напівглухі бабусі Дарина Миколаївна та Софія Онуфріївна і онук Артемко (син Танечки та Руслана), спритному малому саме виповнилося десять років.

      Як двокімнатна «хрущівка» вміщала таку кількість людей – було загадкою для всього будинку, а ще ж у родині мешкало двійко приблудних псів – Сірко та Рекс, що були на зріст, як добрячі сенбернари, і будили своїм басовитим гавкотом усіх сусідів (це ж бо тварини так оголошували, що час гуляти чи їсти). Мала чудернацька родина й купу старого непотребу, який визирав із двох балконів – кухонного та кімнатного, – старі лижні палиці, діряві полумиски, дошки з погнутими вістряками іржавих цвяхів, кольорові кросівки, що давно вигоріли на сонці…

      У кухні цілими днями крутилася Катя, не сподіваючись на допомогу від хворобливої доньки і старих, а від чоловіків – тим більше, вони гроші мають в родину приносити, а не над тарілками труситися. У вітальні (вона ж подружня спальня Каті та Остапа Свиридовича) попід вікном стояло широке ліжко – мрія всього життя Катерини, трохи віддалік – дубовий стіл, за котрим усе сімейство снідало, обідало та вечеряло. На цьому столі стримів і великий телевізор, подарований Танечці та Руслану на весілля, його вмикали тільки після того, як скінчиться трапеза і Катя прибере зі столу.

      Молоді тіснилися в одній кімнаті з бабусями. Два ліжка на високих ніжках з морем подушок стояли по обидва боки біля дверей. Напроти вікна простягся розкладний диван-книжка, який не складався відтоді, як Руслан переїхав до Танечки. На дивані спали втрьох – молоде подружжя і десятирічний син. У кутку стояв висаджений на старомодну шафку-комод ще один телевізор – щоб Танечка могла дивитися серіали, коли вчергове зляже з якоюсь недугою. Сусіди довго дивувались – як то Таня, котра від найменшого подуву вітру «злягає» не менш ніж на тиждень, завагітніла і народила… Насправді вся родина мріяла про онука, а Тані вагітність була потрібна хіба для того, щоб закріпити свій статус вічно недужої та безпомічної (це давало право не поратися на кухні й не брати участі у щосуботніх генеральних прибираннях).

      Коли ж вона завагітніла, життя всім просто не стало. Народжувати боялась – страх, то повезли її на кесаревий розтин одразу. І нічого, з’явився на світ здоровий хлопчик, нічого йому не бракувало. Хіба такої самої здорової матері, щоб дбала про дитину, як про себе. Минуло десять років після тих горе-пологів, а Танечка досі не полишила грати роль жертви – так і жила зі скорботною маскою замість обличчя.

      Рівно о восьмій, і не пізніше – сімейство снідало. Зазвичай без Тані, яка ще ніжилася в ліжку (спати вона любила), та деколи без стареньких, які звикли разом з молодими вставати і лягати пізно. Чоловіки вирушали на роботу, узявши обід з собою. Прокидалась Танечка і просила сніданок у ліжко, бо щось їй ноги набрякли, боляче ходити. До її слабкого голосу долучалися могутні горлянки старих, яких теж треба було погодувати та перевдягнути. І Катерина, на плечах