Название | Вітіко |
---|---|
Автор произведения | Адальберт Штіфтер |
Жанр | Историческая литература |
Серия | |
Издательство | Историческая литература |
Год выпуска | 1867 |
isbn | 978-966-03-7701-1 |
Після нього підвівся чоловік у чорному вбранні з сивою бородою, що сидів коло Сміла, вийшов на вільний простір й вигукнув:
– Я Бен, військовий проводир і другий голова цих зборів. – Коли люди приготувалися слухати його, він знову заговорив: – Тепер нехай виступають ті, хто зголосився говорити про допуск посланця. Перший знає своє місце, а кожен наступний знає свого попередника.
Сказавши, Бен знову сів.
Одразу по тому серед зборів підвівся чоловік у чорному вбранні, на його чорній ведмежій шапці стирчала вороняча пір’їна, він мав чорне волосся на голові й чорну бороду. Не сходячи з місця, він вигукнув:
– Я Богдан! – Хвилину почекавши, заговорив далі: – Превелебний абат із Кладрубів повідомив, що посланець, який стоїть перед нами, прийшов, щоб дізнатися про постанови князівського з’їзду, а потім повідомити про них князю Собеславу. Розвідник під час війни намагається дізнатися про дислокацію й наміри війська, щоб повідомити про них ворогові. Розвідник під час миру намагається дізнатись про думки й постанови, щоб повідомити про них туди, звідки може прийти війна і ще більше лихо, ніж війна. Тому я й кажу: киньмо цього молодика у в’язницю, вчинімо над ним суд, щоб він отримав вирок, а потім виконаймо той вирок.
Висловивши цю пропозицію, Богдан сів.
Тепер підвівся чоловік у червоному вбранні, що сидів на задніх лавах, він мав чорну шапку з червоною пір’їною, а на підборідді – пишну шпакувату бороду. Він вигукнув:
– Я Домаслав! – А потім заговорив: – Посланець, що стоїть перед нами, хоче доповісти князеві Собеславу про постанови, які ми ухвалимо. Ми тут зібралися з очевидним наміром порадитись, що слід робити після смерті нашого ясновельможного князя, яка, здається, вже недалеко, щоб нашу батьківщину обминули всі лиха, що можуть виникати в таких випадках. Навіть якщо наші постанови завжди будуть слушні, може статися, що вони не сподобаються князеві Собеславу, і його дух, потьмарений хворобою, може спонукати до наказів, які призведуть у країні до збурення і лиха. Те, що так не криючись намагається зробити цей молодий посланець, – зрада нашої батьківщини. Ми можемо запобігти цій зраді, просто вивівши посланця з наших зборів, але тоді однаково лишиться замах на зраду, і саме так слід розуміти його намір цієї миті. Тому я кажу, що молодика треба взяти під варту й віддати під суд майбутньому князеві.
По цьому промовець знову сів.
Тепер у лівій половині зали підвівся чоловік у темно-синьому вбранні, що мав руду бороду, руде волосся і білу пір’їну на темно-синій шапці. Він вигукнув:
– Я Бенеш! – А потім заговорив: – Навіть якщо те все, що казали люди переді мною, правда, то не менша правда й те, що найвищі чоловіки держави зібралися в цій залі, назва якої, якщо вигукнути її, відома всім, щоб узяти в свої руки долю людей, які живуть у нашій країні. Посланця, який стоїть перед столом, не знає ніхто, а його роки не дають йому ніякого права в цій