Фундація та Імперія. Айзек Азімов

корабель.

      – У вас найкращий флот, – сказав третій, – і найкращі пілоти, тобто це означає, що ви найбагатший. Це був страшний ризик, і для когось із нас він міг бути ще більшим.

      Сеннетт Форелл знову пирхнув.

      – Вміння ризикувати я успадкував від свого батька. Зрештою, вирішальним в управлінні ризиком є те, що його виправдовує. І якщо вже мова про це, зверніть увагу на той факт, що ворожий корабель був ізольований та захоплений без втрат для нас і до того, як встиг попередити інших.

      Про те, що цей Форелл був далеким родичем покійного великого Гобера Меллоу, знали в усій Фундації. Так само спокійно ставилися до того, що він був позашлюбним сином Меллоу.

      Четвертий чоловік крадькома кліпав очима. З його тонких губ виповзли слова:

      – У нас немає приводів для тріумфу через це захоплення маленьких кораблів. Швидше за все, воно тільки розгніває цього молодика.

      – Гадаєте, йому потрібні приводи? – зневажливо докинув Форелл.

      – Саме так. А цей випадок може заощадити йому час на пошук таких приводів. – Четвертий чоловік говорив повільно: – Гобер Меллоу діяв інакше. І Сальвор Гардін теж. Вони не перешкоджали іншим ставати на непевний шлях насильства, а самі в цей час маневрували впевнено і спокійно.

      Форелл знизав плечима.

      – Цей корабель довів свою цінність. Нас привабила його дешевизна, і ми продали його з прибутком для себе. – У його словах лунало задоволення вродженого торгівця. Він продовжив: – Цей молодик – зі старої Імперії.

      – Ми це знали, – роздратовано сказав здоровезний чолов’яга.

      – Ми це підозрювали, – м’яко виправив його Форелл. – Якщо людина прилітає до нас із кораблями й багатством, пропонує дружити й торгувати, єдина розумна рада – не налаштовувати її проти себе, доки ми не впевнимося, що це маскування під личиною прибутку – несправжнє. А от тепер…

      У голосі третього чоловіка почулося ледь відчутне скиглення:

      – Ми могли би бути ще обережнішими. Варто спочатку все з’ясувати. З’ясувати, перш ніж дозволити йому піти. Це було б по-справжньому мудро.

      – Завершимо цю дискусію, – сказав Форелл і махнув рукою.

      – Уряд занадто м’який, – сказав третій чоловік. – Мер – ідіот.

      Четвертий чоловік глянув на інших трьох і витягнув із рота недопалок. Він недбало кинув його в отвір праворуч, де той зник, зі слабким спалахом розлетівшись на шматочки.

      Він із сарказмом сказав:

      – Я вірю, що джентльмен, який говорив переді мною, говорив так лише за звичкою. Тут ми можемо собі дозволити нагадати, що уряд – це ми.

      Усі забурмотіли, погоджуючись із ним.

      Четвертий чоловік утупився своїми маленькими очицями в стіл.

      – Тому облишмо урядову політику у спокої. Цей молодик… цей чужинець, міг бути потенційним покупцем. Бувало й таке. Всі троє з вас намагалися порозумітися з ним і вмовити укласти контракт на продаж товарів. У нас була угода – джентльменська угода – не робити цього, але ви намагалися.

      – І ви теж, – огризнувся другий чоловік.

      – Знаю, –