Фундація та Імперія. Айзек Азімов

Дуцем Барр підняв свою чашку.

      – Ваше здоров’я.

      – Дякую. І ваше.

      Дуцем Барр неквапливо сказав:

      – Кажуть, що ви молодий. Скільки вам, тридцять п’ять?

      – Майже вгадали. Тридцять чотири.

      – Тоді, – сказав Барр, м’яко наголошуючи на цьому, – краще буде, якщо я відразу вас попереджу, що не володію жодними любовними чарами, настоянками чи приворотним зіллям. І жодним чином не здатен вплинути на прихильність молодої леді, яка могла вам сподобатися.

      – Мені не потрібні жодні штучні добавки на зразок цих, сер. – У голосі генерала чулися зарозумілість та веселощі. – А що, до вас часто звертаються з такими проханнями?

      – Достатньо часто. На жаль, недосвідчена публіка зазвичай плутає науку із чаклунством, а особисте життя, схоже, видається їм таким, що найбільше потребує втручання магічного ремесла.

      – Як на мене, це природно. Але я з ними не згоден. У мене наука асоціюється лише з відповідями на складні запитання.

      Сивеннець похмуро відповів:

      – Можливо ви так само помиляєтеся, як і вони!

      – Може й так. А може й ні. – Генерал поставив свою чашку у конусоподібний футляр, і вона наповнилася. Він укинув туди запропоновану ароматичну капсулу. Тихенько булькнувши, вона впала на дно. – А скажіть мені, патрицію, хто ж тоді чарівники? Справжні чаклуни?

      Барр, здавалося, здивувався, почувши це застаріле слово. І сказав:

      – Немає жодних чарівників.

      – Але ж люди про них говорять. По всій Сивенні ширяться байки про них. Навколо них виникають цілі культи. Є якийсь дивний зв’язок між цим і тими вашими земляками, які мріють про старі часи і верзуть усілякі нісенітниці про давнину та про те, що вони називають свободою і самостійністю. Зрештою, це може стати загрозою для держави.

      Старий похитав головою.

      – Навіщо ви мене про це питаєте? Ви відчули загрозу маленького бунту зі мною на чолі?

      Ріос стенув плечима.

      – Ні, аж ніяк. Хоча це не така вже й безглузда думка. Ваш батько колись був вигнанцем, а ви самі – шовіністом та патріотом. Із мого боку не дуже ввічливо про це нагадувати, проте від мене вимагають цього обставини справи. Але чи існує зараз якась змова? Бо я маю сумнів. За останні три покоління із Сивенни вибили саму думку про це.

      Старий насилу відповів:

      – Як господар, теж буду не дуже делікатним. Нагадаю вам, що колись намісник був про бездушних сивеннців такої самої думки, як і ви. За наказом цього намісника мій батько став жебраком-втікачем, брати – мучениками, а сестра вчинила самогубство. Але цей намісник потім вмер жахливою смертю від рук тих самих по-рабськи покірних сивеннців.

      – О так, тут ви майже зачепили те, про що я хотів сказати. Вже три роки, як загадкова смерть цього намісника не є для мене загадкою. В його особистій охороні служив один молодий солдат, що поводився доволі цікаво. Цим солдатом були ви, але гадаю, немає потреби наводити подробиці.

      Барр залишився незворушним.

      – Немає. Що ви пропонуєте?

      – Щоб