Марія Антуанетта. Стефан Цвейг

Читать онлайн.
Название Марія Антуанетта
Автор произведения Стефан Цвейг
Жанр Зарубежная классика
Серия
Издательство Зарубежная классика
Год выпуска 1932
isbn 978-966-03-7706-6



Скачать книгу

моторошне тіло починає розпадатися живцем, а свідомість не покидає його й на хвилину. Щоб усе це терпіти, донькам і пані Дюбаррі потрібно чимало духу, бо хоч вікна й відчинено, та королів покій сповнився заразливого смороду. Лікарі невдовзі відступилися, вони вже втратили тіло, почалась тепер інша боротьба, змагання за грішну душу. Але ж який жах: до ліжка хворого відмовляється підійти священик, не сповідає його й не дає останнього причастя; вмирущий король, що давно відцурався Бога й жив у нечесті, мусить спершу довести своє каяття ділом. Спершу треба прибрати камінь спотикання, коханку, що розпачливо вартує біля ложа, котре вона так довго не по-християнськи ділила з умирущим. З важким серцем, якраз у мить останньої страхітливої самотності, король звелів відіслати геть єдину людину, до якої мав душевну прихильність. Але йому дедалі лютіше стискає горлянку страх перед пекельним вогнем. Здушеним голосом він прощається з пані Дюбаррі, її тихо й непомітно чимшвидше відправили в кареті до сусіднього замочку Руей; якби раптом король одужав, вона б повернулася звідти.

      Аж тепер, після такої очевидної покути, можна сповідати й причащати. Аж тепер поріг спального покою короля переступив чоловік, котрий тридцять вісім років мав при дворі найменше роботи: сповідник його величності. Двері за ним зачинились, і, на свій превеликий жаль, жадливі придворні в передпокої не чули реєстру гріхів короля Оленячого парку (а як би було цікаво!). Не можучи зайти, зате взявши годинники, вони ретельно рахують хвилини, щоб, удоволяючи потяг до всіляких скандалів, принаймні довідатися, скільки часу потрібно Людовіку XV на перелік його сукупних гріхів і переступів. Минає рівно шістнадцять хвилин, і нарешті знов одчиняються двері, виходить сповідник. Але чимало ознак указує на те, що Людовік XV ще не отримав остаточного розгрішення, від монарха, котрий за тридцять вісім років ні разу не полегшив грішну душу і перед очима власних дітей жив у розпусті й похоті тілесній, церква вимагає ревнішої покути, ніж така потаємна сповідь. Саме через те, що у світі він стояв найвище, безтурботно гадаючи, що піднявся над Божим законом, церква вимагає від нього розпростертись ниць перед Всевишнім. За своє нечестиве життя грішний король мусить покаятися прилюдно, перед усіма й для всіх. Аж тоді йому дадуть причастя.

      Наступного ранку відбулась нечувана вистава: наймогутніший автократ християнського світу каявсь у гріхах перед цілим тлумом своїх власних підданих. На сходах замку поставили збройну варту, від каплиці до кімнати вмирущого живоплотом поставали швейцарці, а коли, несучи ковчег під балдахіном, урочисто йшло високе духівництво, глухо загриміли барабани. За архієпископом і його почтом, несучи в руках запалені свічки, виступали дофін із братами, герцоги й герцогині і довели найсвятішого до дверей. Спинившись на порозі, поставали навколішки. З високим кліром до покою вмирущого ввійшли лиш королеві доньки і принци, котрі не могли посідати трон.

      Здавалося, ніхто й не дихав, чулась тиха кардиналова мова,