Протистояння. Том 2. Стівен Кінг

довіз із самого Мейну, – сказала Френні. – А в нас один загинув. Апендицит. Стю пробував зробити операцію, але не вдалося. Так що, Ларрі, загалом, у тебе дуже непогано вийшло.

      – У нас із Гарольдом, – поправив він. – От Люсі й казала завжди: «Швидко, Ларрі, став питання». Я так і робив. Там був вітряк, який підіймав воду до хліва. Крутився як слід, але в хліві вода не йшла. То я відкрив здоровий ящик під вітряком і побачив, що головний вал вискочив зі своєї дірки. Я його назад поставив – і готово! Води скільки хочеш. Холодна, смачна. Завдяки Гарольду.

      – Завдяки тобі. Там же Гарольда не було, Ларрі.

      – Так у мене в голові він був. І ось я тут і привіз йому вина й цукерок, – він скоса глянув на неї. – Ну, розумієш, я гадав, ніби він твій мужик.

      Вона похитала головою і подивилася на складені руки.

      – Ні, не він… не Гарольд.

      Ларрі довго мовчав, а потім вона відчула, що він на неї дивиться. Урешті, Ларрі сказав:

      – Гаразд, я неправильно зрозумів? Про Гарольда?

      Френні встала.

      – Мені час іти. Рада була познайомитися, Ларрі. Приходь завтра, познайомишся зі Стю. Приводь Люсі, коли вона не зайнята.

      – А що з ним таке? – не відступався він, стоячи перед нею.

      – Ой, та не знаю, – хрипко промовила вона. Раптом до очей підступили сльози. – Ти в мене викликаєш таке відчуття… наче я з Гарольдом дуже негарно повелася і, не знаю… чому і як я це зробила… і чи можна мене звинувачувати, що я не кохаю його так, як Стю? Я маю бути в цьому винна?

      – Ні, звичайно, ні. – Ларрі мав заскочений вигляд. – Слухай, вибач, будь ласка. Я не у своє лізу. Я піду.

      – Він змінився! – вихопилося у Френні. – Не знаю, як і чому, й іноді я думаю, що навіть на краще… але я не знаю… правда не знаю. А іноді я боюся.

      – Боїшся Гарольда?

      Вона не відповіла, просто дивилася собі під ноги. Френні подумала, що, мабуть, і так забагато сказала.

      – Ти мені скажеш, як туди дістатися? – лагідно спитав він.

      – Це просто. Іди прямо по Арапаго, доки дійдеш до маленького парку… здається, він називається парком Ібена Дж. Файна. Парк буде праворуч. Будиночок Гарольда ліворуч, якраз навпроти.

      – Добре, дякую. Приємно було познайомитися, Френ, вазу розбити і так далі.

      Вона усміхнулася, але натягнуто. Усі її дурнуваті веселощі з цього вечора вивітрилися.

      Ларрі підняв пляшку й хитро посміхнувся.

      – І якщо побачиш раніше за мене… ти ж мовчи, ага?

      – Авжеж.

      – Добраніч, Френні.

      Він пішов назад тим самим шляхом, що й прийшов. Вона провела його поглядом, потім пішла нагору і тихенько примостилася коло Стю, який усе спав без задніх ніг.

      «Гарольд!» – подумала вона, натягуючи ковдру до підборіддя. І як їй розказувати про це Ларрі, такому славному, трохи розгубленому (але чи розгублений він зараз?), що Гарольд Лодер – товстий хлопчисько, який втратив себе? Чи мала вона йому розказувати про той не такий уже й давній день, коли цей мудрий Гарольд, винахідливий Гарольд, Гарольд-«що-зробив-би-Ісус?»