Протистояння. Том 2. Стівен Кінг

ля того, щоб відчитати за егоцентризм, частково тому, що вона кохала його. Друге було фактом, якого вона вже не могла приховувати від себе. Вона гадала, що зможе переконати його відмовитися від думки, ніби смерть Пірі сталася з його провини… однак щоб переконати його, їй потрібно показати йому свої справжні почуття. Френ подумала, що доведеться грати відкрито. Так, щоб він це помітив. Але й Гарольд також це побачить. Тож цей варіант виключений… принаймні поки що. Френ гадала, що треба зробити це якнайшвидше, Гарольд чи не Гарольд. Не може вона ним вічно опікуватися. Тож йому доведеться про все дізнатись і… прийняти чи не прийняти. Френ боялася, що Гарольд обере останнє. Таке рішення могло призвести до чогось жахливого. Урешті-решт, у них при собі чимало стволів.

      Вона раз по раз прокручувала ці думки в голові, аж раптом за поворотом вони натрапили на великий дім-причеп, який перевернувся та повністю перекрив дорогу. Його рожевий гофрований бік і досі виблискував від нічного дощу. Це було досить дивно, та на додачу вони побачили ще три універсали й великий евакуатор, що припаркувалися на узбіччі. І навколо них стояли люди, щонайменше дюжина.

      Френ так здивувалася, що рвучко загальмувала. Її «хонда» ковзнула мокрою дорогою і мало не скинула Френ, перш ніж та встигла нею оволодіти. А тоді вони зупинилися більш-менш прямою шеренгою і вражено закліпали очима від вигляду стількох живих людей в одному місці.

      – Окей, злазьте з мотоциклів, – мовив один із чоловіків.

      Він був високим, із пісочного кольору бородою, у чорних сонцезахисних окулярах. На мить Френ знову опинилася на мейнській заставі, коли патрульний зупинив її за перевищення швидкості.

      «Зараз він ще попросить показати водійські посвідчення», – подумала Френ. Та це був не Самотній Патрульний, який ловив правопорушників і виписував квитанції любителям погазувати. За жовтобородим стояло коротким стрілецьким ланцюгом іще троє чоловіків. Усі решта були жінками. Щонайменше вісім жінок. Вони мали переляканий, блідий вигляд і маленькими групками купчилися біля універсалів.

      Жовтобородий мав при собі пістолет. Кожен чоловік за його спиною був озброєний. Двоє з них почіпляли на себе різноманітне військове спорядження.

      – Чорт, злазьте, я сказав, – повторив бородань.

      Один із чоловіків позаду нього загнав патрон у коробку дула, і в туманному вранішньому повітрі почулося неприємне клацання, гучне й наказове.

      Ґлен із Гарольдом здавалися спантеличеними й наполоханими.

      «Вони ж як мішені в тирі», – думала Френні з дедалі більшою панікою. Вона й сама поки що не цілком усвідомила ситуацію, та співвідношення їхніх кількостей Френ не подобалося. «Чотири чоловіки, вісім жінок, – сказав її мозок, а тоді повторив гучніше й збентежено: – Чотири чоловіки! Вісім жінок!»

      – Гарольде, – тихо сказав Стю.

      Щось з’явилося в його очах. Якесь усвідомлення.

      – Гарольде, не…

      Тоді й почалося.

      Гвинтівка Стю висіла в нього на спині. Він опустив одне плече, лямка ковзнула вниз, а наступної миті гвинтівка була вже в його руках.

      – Не треба! – гнівно крикнув бородань. – Ґерві! Вьордж! Ронні! Хапайте їх! Рятуйте жінок!

      Гарольд спробував вихопити пістолети, забувши, що кобуру потрібно розстебнути.

      Ґлен Бейтман досі сидів за Гарольдом і стежив за всім враженими очима.

      – Гарольде! – знову крикнув Стю.

      Френні почала знімати з плеча свою гвинтівку. Вона почувалася так, ніби довколишнє повітря раптом сповнилося невидимою патокою – в’язкою речовиною, з якої вона ніколи не виборсається. З’явилось усвідомлення, що вони можуть отут померти.

      – ЗАРАЗ! – крикнула одна з дівчат, попеляста блондинка.

      Погляд Френні метнувся до дівчини, хоча вона й не припиняла змагатися з рушницею. Не дуже юна – їй було років двадцять п’ять щонайменше. Її волосся трималося на голові у формі нерівного шолома, наче вона взяла садові ножиці й сама його собі обчикрижила.

      Не всі жінки зрушили з місця – здавалося, від страху деякі з них впали в ступор. Та блондинка й ще троє кинулися вперед.

      Усе це трапилося всього за сім секунд.

      Бородань саме стояв, наставивши пістолет на Стю, та коли молода блондинка крикнула «Зараз!», дуло сіпнулося в її бік, наче рогулька, що відчула воду. Пістолет стрельнув – гучно, немов ломом пробили шмат картону. Стю звалився з байка, і Френні вигукнула його ім’я.

      Наступної миті Стю вже стріляв, уперши лікті в асфальт – шкіра на руках була здерта після падіння, а «хонда» притисла одну ногу. Бородань позадкував, танцюючи, наче у водевілі, коли йдуть зі сцени після виступу на біс. Линяла картата сорочка роздувалася й підскакувала на його тілі. Він скинув руку з автоматичним пістолетом угору, до неба, і той ломокартонний звук пролунав іще чотири рази. Бородань завалився на спину.

      Двоє з трьох чоловіків, що стояли позаду нього, рвучко озирнулися на крики блондинки. Один з них натиснув на обидва спускові гачки рушниці, старомодного 12-каліберного «ремінгтона».